Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

Навіє зітхнула, розуміючи, що сперечатися з Роувеном зараз немає сенсу. Він був впертий і рішучий, і навіть якщо це здавалося божевіллям, вона знала, що Уайт не відмовиться від свого рішення.

— Гаразд, повертаємося, — промовила вона, не приховуючи роздратування в голосі. — Але ти повинен обіцяти мені, що не будеш геройствувати. Нам треба бути обережними, інакше ми обоє опинимося в пастці.

Роувен кивнув, намагаючись зібрати всю свою волю, щоб не впасти прямо тут, на землі знову. Його ноги були важкими, а кожен крок давався з неймовірними зусиллями. Магія, яку Сільсія забирала з його резерву, залишала його майже без сил, але він знав, що має дійти до палацу, щоб з’ясувати правду.

Навіє підтримувала його, коли вони поверталися назад. Дорога була значно довшому, коли вони покидали палац, і надто короткою, коли в нього поверталися. Вони уникали основних доріг, рухаючись крізь зарослі ділянки та затемнені алеї, щоб не потрапити на очі охоронцям.

— Роу, ти маєш бути готовий до всього, що там побачиш, — тихо сказала Навіє, дивлячись на нього, коли вони наближалися до палацу. — Якщо вона це робить, можливо, вона вже не та, кого ти знав

— Я це розумію, — відповів він, хоч у глибині душі бажав, щоб усе було не так.

Коли вони дійшли до палацу, він виглядав ще більш похмурим і загрозливим, ніж коли вони залишали його. Тіні від смолоскипів відкидали на стіни довгі спотворені фігури, а тиша була настільки густою, що кожен звук здавався гучним ударом.

— Ми повинні знайти Сільсію, — сказав Роувен, ледь утримуючись на ногах й вказуючи рукою на вхід. — Вона має знати, що я тут. Вона точно відчуває мою присутність, як я, її.

Вони рухалися в напрямку південного крила, де в одній із закинутих зал точно була Аберхат. Роувен відчував, як магія, яку забирала Сільсія, вібрувала крізь стіни палацу, ведучи його до неї.

— Вона десь тут, — промовив Роувен, коли вони увійшли в темний коридор. — Я це відчуваю.

Вони зупинилися біля масивних дверей, звідки ледь вловимо відчувалася магічна пульсація. Роувен підняв руку, щоб відкрити двері, але Навіє поклала свою руку на його плече.

— Будь обережний, — прошепотіла вона, борючись із власними демонами - ревнощами..

Він кивнув і повільно відчинив двері. За ними була велика зала, освітлена лише мерехтінням слабкого світла зі свічок. Це була закинута зала, в якій навіть не проводилася реставрація на новий лад. І в центрі зали, серед клубків темної магії, стояла Сільсія. Її очі блищали від сліз, а навколо неї крутилася магічна енергія, яку вона витягувала з Роувена тонкою цівкою.

— Сільсіє… — тихо промовив він, роблячи крок до неї.

Вона підняла голову, і їхні погляди зустрілися. Тієї миті Роувен зрозумів, що остаточно її кохає, навіть якщо вона його заманила в пастку, щоб забрати його життя.

Примітки:

Tumša apspiestība — з лат. темний гніт.

Tūkstoš tumšu asmeņu — з лат. тисяча темних лез.

Slēpt — з лат. приховати.