Роберт Лоуренс Стайн - Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн

- Ні. Я хочу покласти її назад, - наполягав Грег.

- Але, Грег... - Вона смикнула його за руку, коли він почав спускатися сходами.

- Ні! - Він вирвався з її рук. - Він був у моїй кімнаті, Шері! Він все перевернув догори дном, шукаючи її. Я хочу, щоб він знайшов її там, де вона має бути. Якщо він її не знайде там, він повернеться до мене додому. Я знаю, що повернеться!

- Гаразд, гаразд. Давай тільки поквапимося.

У підвалі було світліше, сіре світло просочувалося з чотирьох вікон на першому поверсі. Ззовні вітер завивав і штовхав у шибки. А блідий спалах блискавки змусив тіні мерехтіти на стіні підвалу. Старий будинок застогнав, ніби незадоволений бурею.

- Що це було? Кроки? - Шері зупинилася на півдорозі до підвалу і прислухалася.

- Це лише будинок, - наполягав Грег. Але його тремтячий голос показав, що він був так само наляканий, як і його супутниця. Він теж зупинився, щоб прислухатися.

Бах. Бум. Бах.

Віконниці високо над ними продовжував ритмічно стукати.

- Де ти взагалі знайшов камеру? - прошепотіла Шері, йдучи за Грегом до дальньої стіни навпроти величезної печі з її павутиною, що тяглися вгору як бліді гілки дерев.

- Сюди, - сказав їй Грег. Він підійшов до робочого столу і потягнувся до затиснутих на краю лещат. - Коли я повернув лещата, відчинилися двері. Якась прихована поличка. Ось де була камера...

Він повернув ручку лещат. Знову відчинилися дверцята потаємної полички.

- Добре, - схвильовано прошепотів він. Він посміхнувся до Шері.

Грег поклав камеру на полицю, заправивши під неї ремінь для перенесення. Потім він штовхнув двері.

- Тепер забираємося звідси.

Він відчув себе набагато краще. Таке полегшення. Неймовірне відчуття.

Будинок стогнав і скрипів. Проте Грегу було байдуже.

Ще один спалах блискавки, цього разу яскравіший, як спалах фотоапарата, відкинув мерехтливі тіні на стіну.

- Ходімо, - прошепотів він. Але Шері вже випередила його, обережно пробираючись через розкидані всюди коробки з-під їжі, поспішаючи до сходів.

Вони вже були на півдорозі догори. Грег відставав від Шері на крок, коли над ними з'явився Спайді, який безшумно вийшов на сходовий майданчик, заблокувавши їм шлях до втечі.

Двадцять дев'ята глава

Грег моргнув і похитав головою, наче намагаючись відігнати від себе образ постаті, яка темним поглядом дивилася на нього.

- Ні! - вигукнула Шері й припала до Грега спиною.

Він схопився за поруччя, забувши, що вони впали під вагою Майкла під час їхнього першого візиту до будинку. На щастя, Шері відновила рівновагу перед тим, як скинути їх обох зі сходів.

Позаду них спалахнула блискавка, осяявши сходи білим світлом. Але нерухома постать на сходовому майданчику над ними залишалася оповитою темрявою.

- Відпустіть нас! - Грег нарешті зміг вигукнути, знайшовши голос.

- Так. Ми повернули твою камеру! - додала Шері. Її голос звучав тонко і налякано.

Спайді не відповів. Замість цього він зробив крок до них, на першу сходинку. І потім спустився ще на одну сходинку.

Мало не спіткнувшись знову, Грег і Шері відступили до підвального поверху.

Дерев'яні сходи скрипіли на знак протесту, коли темна постать повільно, але впевнено ступала вниз. Коли він досягнув підлоги підвалу, тріскуча блискавка осяяла його синім світлом і Грег та Шері вперше побачили його обличчя.

У короткому спалаху світла вони побачили, що він дуже старий. Старіший, ніж вони собі уявляли. Його очі були маленькими й круглими, як темні мармурові кульки. Рот теж був маленький, стиснутий у вузькій, погрозливій гримасі.

- Ми повернули камеру, - сказала Шері, злякано дивлячись, як Спайді підкрадається ближче.

- Може ми вже підемо? Будь ласка?

- Дай я спочатку подивлюся, - сказав Спайді. Його голос звучав молодшим за обличчя. - Назад.

Вони завагалися. Але він не залишив їм вибору. Провівши їх через захаращену підлогу до робочого столу, він поклав велику руку на лещата і повернув ручку. Дверцята відчинилися. Він витягнув камеру і підніс її до обличчя, щоб розглянути.

- Ви не повинні були її брати, - тихо сказав він, крутячи камеру в руках.

- Нам дуже шкода, - швидко сказала Шері.

- Тепер ми можемо йти? - запитав Грег, прямуючи до сходів.

- Це не звичайна камера, - сказав Спайді, піднявши на них свої маленькі оченята.

- Ми знаємо, - вигукнув Грег. - Знімки, які вона зробила. Вони...