Arachne - Хіллер , Arachne

Минув тиждень, перш ніж Лілі зрозуміла, що щось змінилося. Хіллер справді зник. Він не залишав ні сліду, ні натяку на свою присутність. Усі її спроби вистежити його через старі контакти та ресурси не дали результатів. Навіть Спарк, з його необмеженими можливостями кіберзлому та доступу до міських систем, не зміг знайти жодної зачіпки.

— Жодної цифрової тіні, — сказав він, відкидаючись у кріслі в їхній технічній кімнаті. — Якби я не знав його, я сказав би, що він просто випарувався.

Рен Крос, аналітик, який так уважно вивчав психологію Хіллера, лише задумливо кивнув на це.

— Він дуже гарний, щоб просто зникнути. Можливо, це є частиною його плану. Впевнений, що він з'явиться, коли сам вирішить, що настав час.

Ліліан уважно слухала їх обговорення, але всередині неї зростала занепокоєння. Чому ж він так несподівано зник? І чому ця тиша здається тривожнішою, ніж його звичайні провокації?

Якось увечері, коли вона повернулася додому після чергового дня, наповненого справами, вона зупинилася біля вікна, дивлячись на темні вулиці міста. Неонові вогні відбивались у калюжах, і Вальхейм жив своїм звичним життям. Але Лілі відчувала порожнечу. Вона зрозуміла, що цей тиждень пройшов надто гладко, надто спокійно. Це її турбувало. Хіллер ніколи не залишав гру недограною, і ця пауза здавалася неприродною.

Щовечора вона ставила собі одне й те саме питання: "Куди він подівся? І чому залишив її без найменшої підказки?"

Вперше за довгий час Лілі відчула щось близьке до розчарування. Невже він вирішив піти остаточно? Чи це був лише новий виток їхньої гри, до якого вона поки що не була готова?

Ліліан не могла просто сидіти склавши руки і чекати. Щось усередині неї вимагало дій. Якщо Хіллер справді пішов, то їй треба було знати це напевно. Але якщо це просто частина його хитромудрого плану, вона хотіла бути готовою. І тому, одного вечора, після довгого робочого дня, Лілі вирішила пройти всі ті місця, де колись стикалася з ним. Можливо, це допоможе їй знайти хоча б натяк на його присутність.

Ніч була тиха, лише рідкий вітер носив мокре листя вулицями. Лілі накинула пальто, одягла стару кепку і вирушила в дорогу. Це була дивна прогулянка: не службова, не за обов'язком, а своїм особистим імпульсом. У її голові крутилися всі їхні минулі зустрічі — той перший погляд у порожньому провулку, його усмішка, коли він знову вислизав від неї на покинутому складі, його спокійний голос у тих поодиноких моментах, коли вони обмінювалися кількома словами. Ці місця тепер були наповнені чимось іншим, ніж просто спогадами про переслідування.

Першим пунктом був старий міст через вузький канал, де колись вона мало не схопила його. Лілі зупинилася на середині, зводячи погляд на облізлі графіті на стінах. Хіллер тоді пішов так швидко, що вона навіть не встигла зрозуміти, як він зник з її поля зору. Вона повільно пройшлася вздовж поручнів, торкаючись холодного металу, згадуючи, як стояла тут одна після його зникнення, розчарована і зла. Але тепер вона відчувала зовсім інше — легку тугу та дивну тишу.

Наступною точкою був провулок біля центрального ринку. Тут вони вперше зустрілися віч-на-віч, і Лілі досі пам'ятала ту гостру хвилю адреналіну. Він виглядав тоді інакше — одягнений у шкіряну куртку, тінь капюшона затуляла його обличчя. Вона пам'ятала його тихий голос, що пролунав прямо в неї за спиною.

— Не думав, що ти так наполегливо за мною ходитимеш.

Тепер провулок був порожнім і тихим, наче час тут зупинився. Вона пройшлася мокрою бруківкою, але не знайшла жодної зачіпки.

Нарешті, Лілі дісталася старого складу на околиці міста — місця, де вони колись були втягнуті в найнебезпечнішу з їхніх ігор. Саме там він урятував її, ризикуючи власним життям. Крізь зарослі дерева, що стояли поряд зі складом, пробивалося слабке світло ліхтарів, і Лілі стояла на місці, відчуваючи холод ночі та дивне почуття. Вона згадала, як усе тоді сталося, як він вирвав її з тих злочинців. І той момент, коли він торкнувся її щоки перед тим, як зникнути.

Кожне місце повертало спогади, але вони не відповідали. Це була лише мозаїка фрагментів їхнього минулого. Але щось у цих прогулянках здавалося важливим для неї — ніби вона намагалася не тільки знайти Хіллера, а й розібратися у своїх почуттях до нього.

Коли вона повернулася до складу, у грудях оселилося відчуття, що її припущення були вірні. Він не зник просто так. Хіллер завжди залишав щось за собою. Вона уважно озирнулася на всі боки, і її погляд впав на невелику металеву панель поруч із дверима. Тріщина в старому бетоні була настільки непомітною, що вдруге Лілі пройшла б повз. Але зараз, наслідуючи свою інтуїцію, вона підійшла ближче і побачила, що в кутку панелі був подряпаний крихітний напис. Вона не відразу змогла розібрати літери, але коли прочитала, її серце завмерло:

"До зустрічі на іншому березі."

Хіллер залишив їй лист. Його гра не закінчилася, а просто перейшла новий рівень.

***

Ліліан повернулася додому, тримаючи в руці записку від Хіллера, яка тепер здавалася їй холодною, мов метал. Це послання, просте та лаконічне, говорило їй лише одне: гра не закінчена. Вона повільно опустилася в крісло, намагаючись осмислити те, що сталося. Тиша її квартири діяла заспокійливо, але всередині неї все ще вирували почуття, залишені їхньою останньою зустріччю.

Несподівано тишу розірвав дзвінок телефону. Лілі здригнулася. Номер був прихований. Її серце на мить зупинилося, а потім забилося швидше. Вона не одразу вирішила відповісти, але пальці наче самі потяглися до телефону.

- Алло? — голос Ліліан був спокійним, але все горіло в очікуванні.

— Сподіваюся, ти готова до того, що буде далі, — промовив знайомий хрипкий голос Хіллера, його тон був сповнений загадки та легкої усмішки. — Це лише початок.

Зв'язок обірвався так само раптово, як і почався. Лілі ще довго сиділа з телефоном у руці, дивлячись у порожнечу. Усі її почуття змішалися: напруга, хвилювання та... легке збудження від майбутньої зустрічі. Вона знала, що їхня гра продовжиться. І цього разу ставки будуть вищими.