Ангеліна Кріхелі - Шість невдалих побачень, Ангеліна Кріхелі

Відвела погляд убік, щоб він не встиг прочитати всю гаму змішаних почуттів. Зіткнулася очима з імпозантним, харизматичним представником сильної половини людства за дальнім столиком. Він без сорому роздивлявся Анфісу. Дивився не моргаючи. Ніби вивчав. Від цього погляду по шкірі негайно пробігли мурашки по шкірі.

— Вибачте! — перебила несамовиті виливи, що підкралися непомітно для неї до озвученої мрії про дітей, які ростимуть «у повній сім'ї», їхніх з Андрюшею.

Осмикнула себе, щоб не висловитися на цю тему.

— Вибачте, я, здається, побачила старого знайомого. Треба піти й привітатися, — дещо роздратовано промовила і стала вставати, як загіпнотизована, дивлячись у золотисто-карі очі за дальнім столиком.

— Стривайте! — схаменувся горе-наречений. — Я знайшов рішення. Давайте я одружуся з вами! — мовив радісно, поставивши Анфісу в глухий кут.

— У сенсі?

— Фіктивно, звичайно ж! Давайте фіктивно одружимося, щоб усі думали, що я звичайний, як вони, а я зможу...

Очевидно, ідея так захопила молодика, що він вчепився в рукав її блузки кліщем і не бажав відпускати, благально дивлячись в очі. Гарне ж він знайшов рішення — використати живу людину, як ширму. А потім! Яким би не був цей Андрійко, навряд чи йому буде приємно ховатися. Господи! Про що тільки думки?

— Вибачте, нічим не можу допомогти. Я заміжня, — процідила крізь зуби. — Двічі, — додала вона зі злобливості й урочисто посміхнулася.

От нехай тепер гадає, як це можливо. А чому ні? Можуть же такі пари існувати на білому світі. Чому в неї не може бути два чоловіки? Щоправда, Мирон — колишній. А Вадим узагалі чужий. Але подумала в той момент саме про них чомусь.

Струснувши головою, впевнено попрямувала до того столика, за яким сидів такий дивний і такий привабливий чоловік. Треба якось відчепити від себе  цього блакитного реп’яха. Рослина рідкісна, але, на жаль, не вид, що вимирає.

Мовчки сіла за столик, поставила свою чашку чаю, вчепившись у порцеляновий предмет ніжного-бежевого кольору.

— Дратує? — з розумінням усміхнувся чоловік одними лише куточками губ. Очі залишилися серйозними й трішки втомленими.

Анфіса звернула увагу, що не сприймає його як об'єкт жіночого інтересу. Але при цьому не може відвести погляд. Сидить не ворушачись, ловить слова й погляди людини навпроти.

Знайшла в собі сили згідно кивнути.

— Це добре, — сухо зронив він, сердито підібгавши губи.

Анфіса зіщулилася, ніби двієчниця перед учителем під час контрольної, коли її застали за списуванням.

— Чому добре?

— Значить, усі зусилля не даремні, — не надто зрозуміло відповів і тут же усміхнувся, пом'якшуючи свої слова. — А ви що ж?

— Вибачте? — розгублено заморгала Красько, ніби оживаючи. Немов до цієї миті розділяла всі емоції з новим, таємничим співрозмовником. А тепер знову стала собою.

— Ця людина бореться, — хмикнув, — за своє кохання. А ви чого чекаєте?

Анфіса хотіла було обуритися, за яким правом він лізе в її особисте життя. Але не змогла.

— За свої почуття і право на щастя треба боротися, — авторитетно заявив «гіпнотизер». — Інакше програєте битву, так і не розпочавши її. Той, хто не бореться, уже програв...

Він відкрив шкіряну теку з рахунком, яку Анфіса раніше, мабуть, не помітила, і вклав туди кілька купюр. Потім статечно піднявся з місця і попрямував до виходу, не кажучи більше ні слова.

— Хто ви? — спохватилася Анфіса.

— Ви щось ще будете замовляти? — біля столика, як гриб після дощу, виросла привітна офіціантка.

— Ні. Вибачте! — не надто чемно посунула дівчину зі свого шляху, проносячись повз остовпілого Ромео, який перевернув у труні нещасного Шекспіра.

Куди ж він подівся? Не міг так швидко піти! Але в кафе загадкового незнайомця не було. Музика вітру над дверима не сколихнулася. Анфіса вибігла на вулицю, але його не виявилося і там.

— Ви його бачили? Куди він пішов? — запитала вимогливо, повернувшись у приміщення.

Квір і офіціантка здивовано переглянулися і запитально втупилися на Анфісу.

— Та годі, — протягнула з невірою. — Не може такого бути. Я ж щойно розмовляла з ним.

Кинулася до столу, відкрила невелику теку. Недовірливо втупилася в видрукований рахунок за її чай і тирамісу. Оплачений.