Ангеліна Кріхелі - Шість невдалих побачень, Ангеліна Кріхелі

Глава 17

Дупа їй усю ніч сумлінно снилася. Причому, коли її власниця поверталася до того, хто увійшов, обличчям, виявлялося, що це сама Анфіса.

«Гола снишся — це до хвороби», — казала бабка. Оскільки неправою вона виявлялася вкрай рідко, то вранці насамперед Красько виміряла температуру. Переконалася, що ніякі недуги не здолали її, і стала збиратися на роботу.

Періодично щоки палахкотіли вогнем, варто було згадати свій безсоромний сон. Тоді вирушала до вбиральні, хлюпала в обличчя холодною водою і знову бралася за роботу. Але в голову ліз тільки Вадим, який забрався під стіл, щоб стягнути з неї кляті туфлі. Або Вадим, який закочує рукава, щоб захищати її від Мирона. От питається, навіщо б він так заморочувався заради швидкоплинної інтрижки? Може, і вона йому в душу запала. З іншого боку... А яка різниця? Дружині ж від цього легше не стане.

Ні, треба все ж таки сходити в це кафе ще раз, поговорити з ним і закрити нарешті для себе цей гештальт. Ще б Мирона залишити в минулому.  Обидві ці ситуації не давали їй спокою весь робочий день. Не дивно, що увечері вона вже сиділа за столиком у тому самому кафе. Ось тільки у Вадима виявився вихідний день. Вона вже дізнавалася? Хіба?

— Вибачте, — пробурмотіла, відчуваючи незручність за свою поведінку. — Чай, будь ласка. І тирамісу.

Офіціантка привітно кивнула, ретельно ховаючи співчутливий погляд. Тільки цього не вистачало! Колеги Вадима вже співпереживають їй. Ну так, наївна дурненька, закохана у одруженого чоловіка.

— Всесвіт, якщо ти мене чуєш, пошли мені, будь ласка, адекватного чоловіка, з яким ми будемо гідні одне одного, — жартівливо благала Анфіса, підносячи голову до стелі.

— Вибачте, можна до вас підсісти? — невпевнено вимовив приємний чоловічий голос.

Вона здригнулася і глянула на людину, яка стояла перед нею.

— Так швидко? — пискнула недовірливо.

— Що, вибачте? — здивовано перепитав.

— Не звертайте уваги, — нервово хихикнула Анфіса, оглядаючи чоловіка.

Краєм ока глянула в зал. Порожніх столиків достатньо. Тоді що йому потрібно? Не насправді ж Всесвіт вирішив зглянутися над нею!

— Якщо ви чекаєте когось, то я можу... — плутано заговорив високий ставний молодий чоловік, маючи намір піти.

— Ні-ні! — надто поспішно відповіла Красько, підхоплюючись із місця і навіть хапаючи його за руку.

Зніяковіло знизала плечима, одразу ж усвідомлюючи свою помилку і відпускаючи його.

— Ви сідайте. Я нікого і нічого не чекаю.

Сумно подякувала за принесене замовлення, почала колупатися ложкою в десерті.

— Вам теж самотньо? — проникливо поцікавився чоловік.

— Не те слово, — раптом розговорилася Анфіса, насилу впізнаючи саму себе. — А вам-то чому? Красень. Видно, що добра і... недурна людина. Добре виховані. Невже молоді дівчата на таких не полюють?

З цікавістю глянула на нього, зазначивши, що співрозмовник зніяковів, невдоволено насупився.

— У тому й річ, що дівчата полюють, — сумно відповів він. — Але всі вони мені не потрібні.

— Розумію, — кивнула Анфіса, малюючи у своїй уяві Вадима і встановлюючи його на ваги проти всіх кавалерів і колишнього чоловіка разом узятих.

— Правда? — радісно піднявши голову, перепитав чоловік, ніби ніхто й ніколи до цього його не розумів. — Боже, як добре зустріти однодумця. Я так втомився від суспільного цькування і нав'язування всім однакового способу життя. Як під шаблон! Суцільна калька. Нікому не дають вирватися із замкненого кола. А якщо вирвався, тут же цькування оголошують.

— Так, мені це знайомо, — задумливо протягнула вона, переймаючись співпереживанням.

— Я такий щасливий, що сьогодні потрапив у це кафе. Справді щаслива випадковість! Ми з моїм Андрюшею домовилися зустрітися тут, але батьки замкнули його в кімнаті, ніби він неслухняний підліток. І відмовляються випускати, якщо він не дасть обіцянку припинити спілкування зі мною. Уявляєте, який кошмар?

Анфіса ошелешено дивилася на того, хто говорив, намагаючись визначити, чи правильно витлумачила почуте.

— Кошмар, — отетеріло пробурмотіла Красько, марно намагаючись уявити поруч із красенем навпроти якогось Андрюшу.

— Ми вже п'ять! Цілих п'ять місяців боремося за своє право бути щасливими...

Анфіса відчула якусь подобу заціпеніння. Ні, в нашому столітті такі випадки вже не рідкість. Але її такі зустрічі, як і раніше, шокували. Найменше прийняття суспільством таких стосунків викликало ву неї асоціацію з толерантністю.

Зрештою, вона абсолютно не уявляла таку дупу в тій самій ситуації, яка назавжди перевернула її свідомість! Ні, це просто неможливо. Хоча б тому, що в первісно створеному світі плодитися і розмножуватися було велено чоловікові й жінці. Але ніяк не двом чоловікам або двом жінкам. Це ж не стосунки тоді, а тільки їхня імітація. Причому імітація все одно чоловіка і жінки.

Що от йому відповідати, якщо чудово розуміє батьків Андрюші? Здригнулася від однієї лише думки, що одного дня її Машенька може прийти додому з подібною заявою. Ну а що? Проходять же вони в садочку вже тести на самоідентифікацію! Чортівня якась!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍