Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

— Ти для мене... теж дорога людина. 

— Крісті... поглянь на мене, будь ласка. - вона неохоче поглянула на нього. Він дивився на неї так ніжно, як ніколи. ‐ Я бачу все, що ти для мене робиш. Я це ціную, але...

— Не кажи... не кажи цього... це розіб'є мені серце. Не треба, будь ласка. - сльози знов з'явилися на очах дівчини і вона знов заплющила очі. 

— Я кохаю тебе Крісті. - вона застигла в шоці.

— Що? 

— Я безмежно кохаю тебе, Крісті! Завжди кохав, але не міг тобі сказати. - вона не посміхалася, посміхалися її очі.

— Джон... Я кохаю тебе. - вона прошепотіла ці слова і чоловік накрив її губи своїми. Його руки спустилися на її поперек та шию, а вона торкалася його шиї. 

       Сяйво, яке вони випромінювали відлякало злих духів. 

       Едвін хапає за руку Емілі, щоб та не стрибнула на чоловіком та дівчиною і притягує до себе.

— Це може бути небезпечно.

— Пусти мене! - дівчина ледь не кричить. - Там Крісті та Джон. Їм треба допомога.

— Ми не готові, тож треба спочатку вирішити, як діяти, а тоді йти. - вона виривалася, але він міцно тримав її.

       Нейт вже під'їхав на машині з Майком та готувалися до того, щоб допомогти Джону і Крісті. Едвін же стряхнув дівчину та почав говорити.

— Ти туди не підеш. Зрозуміла?

— Піду. Ти не можеш мені заборонити це. - вона була вперта, навіть поглядом вона показала це. Її було не переконати. 

— Тоді не відходь від мене ні на крок. 

— Не вдавай, що тобі не байдуже. - Після цих слів вони взялися за руки та стрибнули через прозору стіну. Вони опинилися по той бік стіни. На них були мотузки, які були зачаровані і мали повернути їх на іншу сторону стіни. 

        Едвін та Емілі впали на землю. Так само вони не одразу зрозуміли, що відбувається навколо. Підвівшись мотузка почала тягнути їх назад вони знов впали на землю.

— Ріж мотузку! - дівчина крикнула чоловіку і почала перерізати мотузку на собі. 

— Не можна, ми потім не виберемося звідси. 

— Ріж, або взагалі загинеш. Ріж, кажу. - вона кричала доки він не перерізав мотузку. А тоді вони підвелися.

— Якого дідька?! - його погляд впав на розколину в землі з якої доносилися крики. Вони скинули залишок мотузки та зробили два кроки від стіни. 

— Це безодня. По іншому бездонне провалля смерті. Ймовірно воно випустило злих духів, але запечатало їх стіною у цьому місці. 

— Звідки ти знаєш про це? - вони зустрілися поглядами.

— Я читала багато наукових книг, які ти не витягнув з тієї коробки. - вони пішли шукати Джона та Крісті. 

— То це ті наукові книги, які ти читала? 

— Так. Шукала способи, як помирають люди, щоб не вмерти раніше, ніж вийду заміж і створю щасливу сім'ю, але я зрозуміла, що це лишиться лише бажанням. Така вже в мене доля... лишитися самотньою. Знаходжу розраду в роботі. Це друге моє бажання. Мати цікаву роботу. - вона пішла вперед швидше, бо відчула енергію Джона та Крісті. 

       Едвін йшов позаду дівчини і усвідомлював, що він накоїв своєю брехнею та діями. Жалкував, що вчинив так з нею. Від її слів йому стало боляче, серце зжималося. Він розумів, що вона не дасть йому ще один шанс, але все ж надіявся на це в майбутньому.

       Вони повернули за куток будівлі та побачили злих духів, що летіли від світла, яке надходило від Джона та Крісті, які цілувалися. 

— Очманіти! - дівчина була рада за подругу.

— Ви з Софією один мозок на двох маєте? Чи у вас словесний запас однаковий? - Едвін поглянув на дівчину та підняв запитально брову. Вона лише пирхнула та пішла до пари, яка все ще цілувалася. 

— Нам треба працювати. - Емілі крикнула, коли йшла до парочки та широко посміхалася.

       Джон та Крісті відсторонилися одне від одного. Спочатку вони глянули на Емілі та Едвіна, яку прямували до них, а тоді переглянулися. 

— Крісті ти будеш моєю дівчиною? - чоловік питав її майже пошепки. 

— Так. - вона була щаслива і посміхалася щиро, а її серце тріпотало. - він нахилився та прошепотів їй на вухо.

— Тепер ти моя... моє кошенятко. - він ніжно обійняв її, запустив одну руку їй у волосся, а іншу поклав на талію та поцілував її у скроню вдихаючи її запах, який зводив його зрозуму. 

       Вони завершили роботу швидко, бо Емілі вже навчилася нового і допомогла загнати усіх злих духів назад до прірви. Чоловіки ж запечатали всі розколини. Тоді стіни зникли і вони змогли вийти з того місця.

       Нейт та Марк допитувалися у Джона, що сталося там, але він мовчав. Але за вечерею Нейту все ж вдалося його розколоти. Він бігав і кричав від щастя та всіх по черзі обіймав. Це був палкий шанувальник цієї парочки.