Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

Розділ 13

       Сьогодні був сильний дощ та гроза. Всі знаходилися в будинку та пили гарячий чай, щоб зігрітися, бо на вулиці було прохолодно. Вони сиділи у вітальні на дивані та кріслах.

— Емілі. - Джон простягнув коробочку чорного кольору. Вона не була дуже маленькою та важкою. ‐ Це тобі забезпечить вищий ступінь енергетичного захисту. 

— Що це?

— Чорний турмалін – потужний захисний камінь, відомий своїми енергетичними властивостями. Він поглинає та розсіює негативну енергію, створюючи захисний бар'єр навколо свого носія. 

— Зрозуміла. Дякую!

       Дівчина з цікавістю відкрила коробочку, де лежав браслет з чорного турмаліну. Намистинки виблискували та мали приємну енергетику. Коли Емілі його вдягнула на ліву руку, бо зазвичай браслети для захисту носять на цій руці, то вона відчула полегшення та приємне тепло, яке окутало її тіло. 

— Дивовижно! - дівчина була у захваті від почуттів, які заполонили тіло і розум.

— Носи його повсякчас де би ти небула. - Нейл сказав це дивлячись в очі дівчині.

— Чому це так важливо?

— Негативний вплив на тебе посилиться через твої здібності, тож це додатковий захист.

— То це мені допоможе?! Добре, тоді не зніматиму його ніколи. - вона легко посміхнулася роздивляючись браслет на своїй руці. 

       Едвін, Крісті та Майк, асистент Нейла, зайшли у вітальню з трьома тарілками в кожній з них були снеки чи горішки. Всі готувалися до перегляду фільму. 

       Увесь фільм Едвін витріщався на Емілі з думками чи правильно він вчинив і вчиняє щодо неї. Його тривожили сумніви. Десь глибоко в душі він знав, що треба їй усе пояснити, але в голові продовжувала лунати фраза "Вона не стане слухати. Не схоче зрозуміти." Його бажання бути поряд з дівчиною все ще було надто сильним, він опирався, але чи надовго цього вистачить?! 

       Крісті та Нейл помітили, як чоловік дивиться на Емілі, але нічого не сказали. Фільм майже скінчився. На вулиці з'явилося сонечко і зникли хмари. 

— Крісті, підемо десь прогуляємося? Може в магазин зайдемо? - погляд дівчини був трохи здивований, бо вже тиждень Емі не виходила за межі маєтку. Весь час вона лише займалася та дізнавалася нову інформацію. Це виснажливо, тож дівчина почувалася наче в тюрмі.

— Якщо не довго, то я не проти. - фільм вже скінчився, тож дівчата пішли перевдягатися. 

       Тим часом у вітальні чоловіки все прибрали дуже швидко та вже на кухні, коли Джон почав говорити усі здивовано обернулися на нього.

— Давай підемо за ними. Прослідкуємо чи все буде добре. - Джон чогось не говорив, це було зрозуміло по тому, як він говорив. А говорив він не так, як завжди, трохи сором'язливо і невпевнено. Його щось турбувало, але сказати про це він не міг.

— Добре, я за. Хто з нами? - Едвін швидко відповів та поглянув на Нейта з Майком.

— Ви щось приховуєте? Два засранці. По вам видно, що ви щось приховуєте, але... ми з вами.

— Могли навіть не питати. Ми за будь-який кіпіш. - додав Майк.

       Дівчата зайшли в магазин та купили собі смаколиків та пішли прогулятися вуличками міста. Вони мали пройти вузькою вуличкою між високих будівель, але чоловіки побачили, що там прихована енергетична стіна. Крісті йшла попереду, тож мала втрапити в пастку перша. 

       Джон біг так швидко, як тільки міг. Його серце відбивало шалений ритм, страх накрив його з головою. Секунда. Крісті робить крок її рука торкається тої стіни. Джон в цей момент хапає її за іншу руку і їх закидає по іншу сторону стіни. Вони падають на землю. Довкола витає темна аура. Минає кілька секунд поки вони розуміють, що це пастка з якої їм не вибратися самим.

       Навколо них збираються злі духи. Це місце просто наповнене ними. Джон та Крісті намагалися знов пройти ту стіну, але нічого не вийшло. Тоді вони побігли вперед та намагалися відірватися від них. Чоловік тримав міцно руку дівчини поки вони бігли. Та от вони знов бачать стіну, через яку не зможуть пройти і зупиняються перед нею. 

— Дідько! - чоловік вилаявся тихо.

— Ми не зможемо вийти, не можемо нічого вдіяти. Ми помремо? - дівчина починає тремтіти та сльози в її очах блищать. Чоловік же розвертає її до себе тримаючи за плечі. Ніжно тримає її обличчя обома руками, вона теж тримає його руки, але не дивиться на нього. 

— Ми не помремо. Я знаю лише один спосіб позбутися їх.

— Який? - їх погляди зустрілися і дівчина трохи заспокоїлася. Її груди все ще здіймалися від важкого дихання, вона хапала повітря, наче його ставало все менше і менше. 

— Пам'ятаєш, ми працювали над захисним куполом. Так це зараз важко зробити, але я знаю ще один спосіб, як його зробити. Я нікому про нього не казав, але... варто спробувати.  

— То що це за спосіб?

— Виявити щирі світлі почуття. 

— Я не розумію. - очі знов стали мокрі. Чоловік витер сльозу. 

— Дивись на мене... - дівчина зробила глибокий вдих та видих і подивилася на нього своїми блакитними яскравими очима, що манили його так сильно, що було важко втримати контроль над собою. - Зараз ти найцінніше, що в мене є. - він притиснув своє чоло до її. - Я не хочу тебе втратити. Чуєш?! - навколо них з'явилося золоте сяйво, яке утворювало кулю навколо них. Дівчина заплющила очі, бо їй було важко наважитися це сказати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍