Ольга Фреймут - Про любов. Школа пані Фреймут

лучше меня! — пошутила однажды Раневская. — Я наняла для нее домработницу. Так вот и получается, что она живет, как Сара Бернар, а я — как сенбернар…

— Животных, которых мало, занесли в «Красную книгу», а которых много — в «Книгу о вкусной и здоровой пище», — объясняла Раневская домработнице.

Семья заменяет все. Поэтому, прежде чем ее завести, стоит подумать, что тебе важнее: все или семья.

Погибаю от безвкусия окружения.

Ох уж эти несносные журналисты! Половина лжи, которую они распространяют обо мне, не соответствует действительности!

Дарить надо то, что жалко.

Из записной книжки

Женщины, конечно, умнее мужчин. Вы когда-нибудь слышали о женщине, которая бы потеряла голову только от того, что у мужчины красивые ноги?

Настоящий мужчина — это мужчина, который точно помнит день рождения женщины и никогда не знает, сколько ей лет.

Сказка — это когда женился на лягушке, а она оказалась царевной. А быль — это когда наоборот.

Женщина, чтобы преуспеть в жизни, должна обладать двумя качествами. Она должна быть достаточно умна для того, чтобы нравиться глупым мужчинам, и достаточно глупа, чтобы нравиться мужчинам умным.

Союз глупого мужчины и глупой женщины порождает мать-героиню. Союз глупой женщины и умного мужчины порождает мать-одиночку. Союз умной женщины и глупого мужчины порождает обычную семью. Союз умного мужчины и умной женщины порождает легкий флирт.

Мне всегда было непонятно — люди стыдятся бедности и не стыдятся богатства.

Я себя чувствую, но плохо.

Это когда-то артисты в кино играли, теперь они только снимаются.

Ненавижу слово «играть». Пусть играют дети.

Есть же такие дураки, которые завидуют «известности». Врагу не пожелаю проклятой известности. В том, что вас все знают, все узнают, есть для меня что-то глубоко оскорбляющее, завидую безмятежной жизни любой маникюрши. Есть же такие дураки, которые завидуют «известности». Врагу не пожелаю проклятой известности.

Раневскую о чем-то попросили и добавили: — Вы ведь добрый человек, вы не откажете. — Во мне два человека, — ответила Фаина Георгиевна. — Добрый не может отказать, а второй может. Сегодня как раз дежурит второй.

1925 — 1984

Дні народження митців слова. Листопад

1. Дніпрова Чайка 1861

2. Олександр Білецький 1884

3. Самуїл Маршак 1887; Лесь Подерв'янський 1952

4. Ігор Тальков 1956

5. Вільям Дюрант 1885

6. Маркіян Шашкевич 1811

7. Альбер Камю 1913

8. Маргарет Мітчелл 1900

9. Богдан Лепкий 1872

10. Фрідріх Шиллер 1759

11. Федір Достоєвський 1821; Ліля Брік 1891

12. Микола Сингаївський 1936

13. Остап Вишня 1889

14. Астрід Ліндгрен 1907; Андрій Малишко 1912

15. Гергарт Гауптман 1862

16. Олександр Сацький 1930

17. Йост ван ден Вондел 1587

18. Кость Левицький 1859

19. Аллен Тейт 1899

20. Георгій Кониський 1717; Сельма Лаґерлеф 1858

21. Вольтер 1674

22. Джордж Еліот 1819

23. Микола Носов 1908

24. Френсіс Бернет 1849

25. Іван Нечуй-Левицький 1838

26. Міхай Бабич 1883

27. Ольга Кобилянська 1863

28. Олександр Блок 1880

29. Григорій К вітка-Основ'яненко 1778

30. Джонатан Свіфт 1667; Марк Твен 1835

Оля Фреймут. Червона помада

Петро святкував народження п’ятої дочки. Червононосі колеги по цеху обтерли об спецівки мозолисті руки, всілися коло закуски та самогону. Заради такої події, що вже стала щорічною, вони вламали пів робочого дня і буханку хліба. У коморі, де буханкували, розточувався дух товариства, пахло дрогобицькою ковбасою, квашеною капустою, немитими тілами, відрижкою вуйків. Якби завести на цю забаву якогось гурмана та зав’язати йому очі, той міг би подумати, що тхне сиром сорту «смердючий єпископ» або забороненим для перевезення в громадському транспорті у Франції «епуасом». Та не треба бути Агатою Крісті, щоб розгадати формулу трунку: пахкі міазми йшли від шкарпеток усіх десятьох слюсарів.

Святкування народження Петрової дочки хлопи перетворили на заколот проти його жінки Люби. Вона ж, попри виснажений і перетягнутий пеленкою стан, таки нарихтувала чоловікові та його колєгам щедрий стіл.

— Коли вже за футболіста вип’ємо, Пєтька? — зі стурбованим обличчям британського парламентаря поставив питання руба колєга Ігорко.

— Коли вже тота твоя вродить щось гідне? — підтримав друзяку засмальцьований Семен. У нього було троє синів. Тому серед присутніх тішився повагою, як гривня перед інфляцією.

— Та я відки знаю? — виправдовувався Петро і закушував розпуку солоним вогірком. — Але цю вже назву Іванкою. Майже як Іван, скажи? — і в надії на підтримку лупнув сусіда Васю по плечі. Той навів різкість, прижмурив помутніле від самогону око, ніби хотів щось сказати, але тільки гикнув.

Завод з виробництва маршруток, на якому трудився Петро, забрала під ковдру темного неба спокусниця-ніч. Вуйки розійшлися. А Петро так і залишився сидіти над притрушеним недопалками та шкірками від ковбаси столом. Треба було йти додому — ген через городи людські, повз міську раду та другий пам’ятник Кобзарю (їх у містечку було чомусь три, так, про всяк випадок). Підвівся, захитався, мов воскреслий після другого півня вурдалака, й пішов.

Але ноги завели його до підсобки на першому поверсі. Там саме зачиняла кабінет комірниця Галя — давня симпатія Петра. Її руде волосся, зчеплене гренадлями у дульку, не раз марилось Петру в неспокійних через дитячі плачі снах. Ця жінка — єдина на заводі — малювала вуста червоним мастилом кольору задньої фари тісної маршрутки. Горівка всю цю притихлу еротику вмить збудила в Петровій уяві. Він захотів поговорити з нею про любов, про те, що небо наполегливо видає йому дочок, а він, мов гравець у казино, від кожного програшу наповнюється азартом — від спроби до спроби змайструвати сина, запліднює дружину Любу. Хотів навіть розповісти Галі про те, що мешти тиснуть, — так сильно жадав наблизити неприступну комірницю до себе.

— Чуєш? — вибрав коротке слово для вітання. — Ти така ладна. Я б тебе... — та й рухнув рулетом на тахту.

Галя дивилася на синьоокого-синьоносого хлопа і думала: «Люба така молодчина — п’ятьох дітей народити... А чого терпить таке… от п’яноцтво! Петро її слюсар — а вона його всім інженером представляє. Сама з пологового виписується, дітей на щеплення носить, кротів на городі труїть... А цей?».

Галя підійшла до люстерка, що висіло біля календаря за 97-ий рік, хоч ішов уже 2002-й; витягла з косметички червону помаду, намалювала губи. І схилилася над Петром. Розщепила йому ширінку і поцілувала в брудні штани. Пурпурова пляма матні запалала цвіклями. Галя розбудила кавалєра і випхала з кабінету.

Наступного ранку Петро прийшов на роботу з фінгалом під