Ольга Фреймут - Про любов. Школа пані Фреймут

Ця книга виникла в унікальний спосіб — як дослідження.
Чи змінилася любов за багато століть? Наразі ми травмовані ритмом життя: а як же встигнути ще й кохати? По-справжньому, як у старовинних романах…
Але й на романи немає часу — коли читати?
Тому у коротеньких есеях та новелах класиків досліджуємо тему любові. А щодо сучасної… У цій книзі Оля Фреймут дебютує як авторка есеїв і дарує своїм читачам щасливу нагоду пережити справжню любов разом з нею. Ця чиста, біла книга переплетена любов’ю, — також і до вас… 

ISBN 978-966-97793-2-8

Оля Фреймут

Про любов. Школа пані Фреймут

Присвячую Володі

Прелюдія

Які книги ви любите?

На це запитання варто відповідати обережно. Бо всі ми майже несвідомо обираємо ту літературу, яка про нас. Де герої наділені нашими амбіціями, нашими грішинками, нашими мріями і навіть нашою зовнішністю. Ми читаємо книги про Себе.

Ця книга — збірка коротких історій про любов від світових класиків. І від мене. Про любов небанальну — і не лише до Коханого. Але й до Дитини. До Батьківщини. До Бога. До Себе. Я навмисно зібрала маловідомі твори відомих письменників, які свого часу збентежили і навіть змінили мене. «Про любов» — моя світлина на паспорт.

Ця книга не розрахована на мільйонну, як заведено на телебаченні, аудиторію. Вона обрана для обраних. І нехай сюди входить лише невеличка частина творів, які б я радила почитати. Але й цього стане, щоб викликати на вашому обличчі задуму і пробудити запал погойдати світом. І любити... Невпинно і відчайдушно.

Важливо! У цій книзі я довіряю вам і власну літературу — мої есеї, мої твори. Вони, мов рентген, демонструють мою душу — її ви побачите незаслоненою. Погоджуюсь: — зухвало бути з класиками в одній книзі. Але я і в житті раджу триматися людей цікавих і змістовних.

Ідея такого формату — зібрати в одну вервечку улюблені короткі оповідання та змішати їх з моїми есеями — належить моїй сестрі Юлі. Вона дужче за всіх чекала на мій дебют у товаристві харизматичних письменників. Усі вони  — мої інфлуенсери. Їм частково зобов’язана світоглядом та характером…

Ви натрапите на пейзажну драму «Рожі» від Ольги Кобилянської; опис різдвяного чару від Лесі Українки; погляди на релігію від української аристократки-письменниці XX століття Наталени Королевої. До книги увійшли твори пиьменників різних епох та національностей. Фаїна Раневська проаналізує особливості жіночої психіки. Агата Крісті допоможе з'ясувати, чи достойній людині віддали ви серце. Юрій Винничук розбурхає елегійну ніжність до України...

До збірки вклала раніше не перекладені українською твори Оскара Вайлда та Кейт Шопен (письменниці-американки, яка друкувалася у 1900-х роках в американському «Vogue»).

Та скоріш уже гортайте сторінки! Сідайте зручно, бажано не біля вікна, щоб крижі не продуло. І читайте.

З любов’ю, Оля Фреймут

Дні народження письменників та поетів. Січень

1. Степан Бандера 1909; Джером Селінджер 1919

2. Віра Вовк 1926

3. Єва Будницька 1917

4. Василь Ян 1875

5. Умберто Еко 1932

6. Володимир Сосюра 1898; Василь Стус 1938

7. Ісус Христос; Юхим Гусар 1945

8. Василь Симоненко 1935; Вілкі Коллінз 1824; Степан Васильченко 1879

9. Сімона де Бовуар 1908

10. Григорій Воробкевич 1838

11. Бейярд Тейлор 1825

12. Шарль Перро 1628; Джек Лондон 1876

13. Фрідріх Мюллер 1749; Василь Захарчкеко 1936

14. Євген Гуцало 1937

15. Осип Мандельштам 1891

16. Вітторіо Альф'єрі 1749

17. Анна Бронте, 1820

18. Алан Мілн 1882

19. Едгар По 1809

20. Євген Маланюк 1897

21. Степан Чарнецький 1881

22. Джордж. Байрон 1788; Олександр Ткаченко 1966, мій колишній директор (1+1)

23. Фредерік Стендаль 1783 ; Григорій Чубай 1949

24. Юрій Покальчук 1941

25. Вірджинія Вулф 1882; Роберт Бернс 1759

26. Ежен Сю 1804

27. Петро Гулак-Артемовський 1790, Павло Чубинський 1839

28. Коллет 1873

29. Антон Чехов 1860; Опра Вінфрі 1954

30. Всеволод Нестайко 1930

31. Норман Мейлер 1923

Оля Фреймут. Афон

Гора Афон була поруч. Пані навмисно забронювала такий номер у готелі, щоб з тераси бачити цю гору. А ще сад та море. Вона з дочкою прилетіла на півострів Халкідіки вже давно. У готелях зазвичай на такий термін не зупиняються. Але в них було бажання: у донечки з цікавості, у мами з необхідності. Поговорити з Марією. Дівою. Наважувалися. І традиційно перед вечерею радилися:

— Мене посадять на два роки, якщо ми з тобою прокрадемося на Афон.

— Але ж ми не собаки, яким заборонено вхід до магазину?! — гнівалася, не розуміла восьмилітня дочка.

«Не собаки. А жінки. Це патріархальний світ. Навіть Святу гору заграбастав. Єву зробив винною у слабкості Адама. А якщо небажана вагітність, то згрішила жінка», — говорила вона до себе, подумки. Нехай її донька довше насолоджується дитинством унісексовим.

— Завтра спробуємо підібратися, — сказала невпевнено.

Доросла мешканка того люкса була гаптована на гуцульський лад: різнобарвними нитками суму, святості, гріха, спокою, пристрасті... Володарка приреченості та непокори, власниця доньки. Мама та дитина були дивним комплектом, вітриною бунтарства різного віку та епох. Жінка — філігранна, з довгим лляним волоссям; на її порцеляновому обличчі наче хтось намалював тоненьким пензлем сині вени. Якби її обійняти, то здивував би запах забутих трав чебрецю та квіту барвінку — так вона пахла. Така врода покинула світ два століття тому. Лице, як у неї, теж вже не носять — вдумливе та відсторонене. Дочка ж її осучаснювала. Кучерява, веселоока, у кросівках — щоб зручніше на гору Афон підійматися.

Відпочивальники п'ятизіркового готелю «Eagles Palace» дивилися-чудувалися цій парі. Дівчинка і Привид. Чомусь зайняті людськими справами: тиняються коридорами, їдять круасани та папаю на снідання, навіть носять плаття за останнім зойком моди. А ще бачили, як дитина затраскалася морозивом біля басейну. А мама її сфотографувала. Привид і айфон... Привид і Афон — так правдоподібніше.

По вечері дивна відлюдькувата пані вкладала дочку спати, відчиняла високі вікна і, загорнута у шовк і засмагу, спогади дня і минулого життя, сідала на ротанґову канапу, щоб дати вечору наговоритися — а їй наслухатися. Надивитися на недосяжну гору. Те споглядання давало надлюдські здібності. Вона бачила, як звуки фортепіано із лобі готелю навшпиньки виходили надвір — вони не мали тіла, тому вселялися в людей. Навіть масний пан, начинений мріями про завтрашнє снідання, ще не дожувавши вечері, як грішний удівець, що не дочекався навіть сорока днів по смерті дружини, вже марить тілом іншої... Навіть цей масний пан від фортепіанних поліфоній втрачав подобу сальтисона — набував обрисів людини, що має не тільки кишки та сечовий міхур, але й серце. Чари грецького надвечір’я, окрім жінки на терасі, бачили й садові троянди. Вони плескали пелюстками — аж впрівали росами. Море теж аплодувало. Гості готелю відчували навколо невидиме дійство. Ловили запахи заспаних квітів та збудженого моря. Але середземноморські страви на столиках відволікали від потойбіччя.

Жінка