Ольга Фреймут - Про любов. Школа пані Фреймут

Кроме того, для вас они — родители, для самих себя — я. Не исчерпывайте их — их родительством.

Не осуждайте своих родителей нa смерть раньше (своих) сорока лет.

А тогда — рука не поднимется!

Увидя на дороге камень — уберите, представьте себе, что это вы бежите и расшибаете себе нос; из сочувствия (хотя бы себе — в другом!) уберите.

Не стесняйтесь уступить старшему место в трамвае. Стыдитесь — не уступить!

Не отличайте себя от других — в материальном. Другие — это тоже вы, тот же вы. (Все одинаково хотят есть, спать, сесть и т. д.)

Не торжествуйте победы над врагом. Достаточно — сознания. После победы — протяните руку.

Не отзывайтесь при других иронически о близком (хотя бы даже о любимом животном!); другие уйдут — свой останется.

Книгу листайте с верхнего угла страницы. Почему? Потому что читают не снизу вверх, а сверху вниз.

Это у вас должно быть в руке — как у меня.

Доедая суп, наклоняйте тарелку к себе, а не от себя к другому: чтобы в случае беды пролить суп не на скатерть и не на визави, а на собственные колени.

Когда вам будут говорить: «Это — романтизм», вы спросите: «Что такое романтизм?» — и увидите, что никто не знает; что люди берут в рот (и даже дерутся им! и даже плюются! и запускают вам в лоб!) — слово, смысла которого они не знают.

Когда же окончательно убедитесь, что не знают, сами отвечайте бессмертным словом Жуковского:

— «Романтизм — это душа».

Зима 1937/38 рік

Дні народження митців слова. Грудень

1. Платон Воронько 1913

2. Гері Беккер 1930

3. Григорій Сковорода 1722, Андрій Головко 1897

4. Марія Рільке 1875

5. Олександр Олесь 1878; Григір Тютюнник 1931

6. Микола Вороний 1871; Микола Амосов 1913

7. Микола Устиянович 1811;

8. Хуан де Прада 1970; Антон Хижняк 1907; Марія Крушельницька 1876

9. Борис Грінченко 1863; Борис Тен 1897

10. Микола Некрасов 1821

11. Олександр Солженіцин 1918

12. Гюстав Флобер 1821; Євген Сверстюк 1928

13. Генріх Гайне 1797; Микола Хвильовий 1893 ; Євген Петров «12 стільців», «Золоте теля» 1903

14. Нострадамус 1503; Михайло Старицький 1840

15. Соломія Павличко 1958

16. Джейн Остін 1775

17. Ніка Турбіна (вірші раннього віку) 1974

18. Микола Куліш 1892;

19. Марія Матіос 1959

20. Дмитро Биков 1967

21. Генріх Белль 1917

22. Марко Вовчок 1833

23. Іполит Богданович 1743

24. Адам Міцкевич 1798; В'ячеслав Чорновіл 1937

25. Орест Левицький 1848

26. Євген Плужник 1898; Генрі Міллер 1891

27. Ніколоз Бараташвілі 1817

28. Іван Андрусяк 1968

29. Маркіза де Помпадур 1721

30. Редьярд Кіплінг 1865; Володимир Буковський 1942

31. Михайль Семенко 1892

Оля Фреймут. Подільська колискова

Він спить. Світло подільських ліхтарів лежить обачливо на порозі вікна. Зайти? Але ж вона може засмутитися. А їй треба бути щасливою тепер — навіть вуличні лампи це розуміють. І трамвай, старий, передсмертний, начинений людьми у сірому, і він хотів хай не подарувати їй радість, а хоча б уберегти від тривоги... Ось така змова заради неї. Бо хто ж ще полюбить цей Поділ з такою принциповістю й невідворотністю? Як вона... Але важкі штори, по-старомодному тьмяні, зав’язані по-дитячому стрічками, — вони розслонені. Невже нема таємниці? А що він?

Він спить. Там, де спала вона. Її секрети. Ні, не її.

Кохання, що заходило у покої, починало дійство. А вона закривала штори, мов у театрі після вистави. Щоб акторам плескали... Тихі п’єси у кімнаті кольору весільної фати. Вона ж сподівалася — буде життя. Життя, не гра.

Він спить. Волосся аж сяє. На подушці — спокій. Світло з вулиці все ж таки наважилося зайти навшпиньки. Вона більше не втаємничувалася. Актори пішли. Лише він — під її протекцією. Залишився. Леліяла словами, молитвами, очима, ослоненими слізьми від блаженного і невимовного почуття:

«Він спить... Щастя моє, найрідніша моя радосте...» Вітер полетів попереджати: «Чуєте, подільські монастирі та церкви? Чуєте — не дзвоніть дзвонами». Це її таємниця. Це її щастя. Не роздавайте випадковим людям навіть фрагмент слова. Це її. Він — її. Нарешті. Назавжди... чули — назавжди, відтепер назавжди.

Схилилася над ліжком. Дивиться... Над ними двома Божа Матір... ніжний погляд на сторожі... навіть сина Свого Єдиного сильніше до грудей притулила. Щоб солідарною бути. З нею.

Він спить. Його дихання рівне, загорнуте у крижму її колискової — майже німої. Щоб не зачепити сон. Єдиного чоловіка її життя. Хай спить. Світанок ще не скоро. Вона тривоги відсіє собі у власність. А йому залишить своє серце — збільшене, розтягнуте від несподіваної любові — за розкладом, грудневої, сніжинної. А вона була з ним. Щоб більше ніколи не стало смертельно зимно, щоб більше ніколи не леденіти від студеності тих, з попередніх драм. Він з нею.

Він спить. Вона теж заснула. Але ж так хотіла видовжити день. Цей особливий та урочистий. Сьогодні він уперше сказав «мама». Ця любов — назавжди.

Лондон, 14 грудня 2016 року 

Примітки

1

Odtaa — Одтаа у Гіртоні; літературний гурток, названий на честь роману Джона Мейсфілда «ODTAA», або «Не життя, а чорна смуга» (One Damn Thing After Another — букв. «Одна клята проблема за іншою»).

2

Натяк на баладу «Мері Гамільтон», або «Чотири Мері», в якій ідеться про придворних дам Марії Шотландської.

3

Поетична назва солов’я (прим. ред.)