Арістотель - Поетика

«Про поетів», який не зберігся до наших часів.

108

1 За міфом, з посіяних Кадмом зубів убитого ним дракона виріс загін озброєних мужів, які винищили себе у міжусобному бою. На тілі вони мали родимі плями у формі списа.

109

2 Каркін молодший — трагік IV ст. до н. е., твори якого не збереглися. В його трагедії «Фієст» пелопіди мали на тілі знак зірки: виникнення цієї родимки у потомків Пелопса пояснювали тим, що Пелопса малим хлопцем убив батько Тантал і м’ясо його під виглядом чудової страви подав богам під час бенкету. Але боги збагнули обман і не доторкнулися до жахливої трапези. Одна тільки Деметра, сповнена скорботи з приводу викрадення в неї дочки Персефони, розгублена, з’їла плече Пелопса. Боги оживили Пелопса, а частину з’їденого плеча Гефест замінив слоновою кісткою. Звідси у всіх нащадків Пелопса на правому плечі була яскраво-біла пляма. Каркін чомусь не пішов за традицією: замість білих плям показав родимки у формі зірки.

110

3 «Тіро» — трагедія Софокла, від якої збереглися уривки. Її героїня Тіро, дочка елідського царя Салмонея, двох своїх синів-близнюків від Посейдона поклала в колиску-човник, яку пустила у річку. Коли вони підросли, впізнала їх по колисці та інших прикметах.

111

4 «Одіссея», XIX, 386 і далі — сцена впізнання Одіссея нянькою Евріклеєю під час миття ніг: Евріклея впізнає Одіссея, що повернувся з мандрів у вигляді жебрака, по шраму на його нозі.

112

5 «Одіссея», XXI, 207 і далі: Одіссей сам відкриває Евмею, хто він такий.

113

6 «Одіссея», XIX, 386 і далі.

114

7 Евріпід. «Іфігенія в Тавріді», 759 і далі.

115

8 «Терей», трагедія Софокла, яка не збереглася. Зміст її такий: фракійський цар Терей згвалтував Філомелу, сестру своєї дружини Прокни, і відрізав їй язик, щоб вона його не виказала. Філомела повідомила сестру про свою ганьбу за допомогою покривала, на якому виткала свою жахливу історію. Щоб відомстити Терею, сестри вбили маленького сина Терея Ітіса і подали м’ясо батькові на вечерю. Коли це виявилось, батько кинувся наздоганяти втікаючих сестер, але боги перетворили всіх на птахів: Прокну — на ластівку, Філомелу — на солов’я, Терея — на одуда. Оскільки пізнання вчинку (не особи) відбулося з допомогою тканини, Арістотель говорить про ткацький човник.

116

9 «Кіпряни» — трагедія Дікеогена (кінець V ст. до н. е.). Героєм її був Тевкр, вигнаний батьком Теламоном за те, що він повернувся з Троянської війни без брата Еанта. Після довгого вигнання Тевкр прибуває на батьківщину, і тут відбулося якесь впізнання під час оглядання картини.

117

10 Алкіноєве оповідання — Арістотель має на увазі 199–585 рядки восьмої і 1—29 рядки дев’ятої пісні «Одіссеї». На бенкеті у царя Алкіноя Одіссей, який слухає спів сліпця Демодока про його ратні подвиги, не може стриматись від сліз і тим викриває себе.

118

11 «Хоефори» («Приносительки узливань») — друга частина трилогії «Орестея» Есхіла. Назва трагедії походить від хору дівчат, які несуть узливання на могилу Агамемнона. Орест кладе свій локон на могилу батька. Електра, помітивши на могилі батька локон волосся, подібного до її, та при могилі слід стопи, який збігався з її стопою, здогадується, що прибув її брат Орест.

119

12 Поліїд — автор IV ст. до н. е. Писав трагедії і дифірамби. Його «Іфігенія в Тавріді», як і інші його твори, не збереглась.

120

13 Теодект — учень Сократа, Платона і Арістотеля, друг останнього, ритор та трагічний поет. Героєм його трагедії «Тідей» був батько Діомеда, прославленого під Троєю грецького воїна. Сам Тідей був учасником походу семи проти Фів і загинув під Фівами.

121

14 Фініди — сини фракійського царя Фінея, який, з намови своєї нової жінки, катував своїх двох синів (за іншою версією, осліпив їх), народжених від покинутої ним жінки Клеопатри. Брати Клеопатри Зет і Калаїд заступилися за своїх племінників і визволили їх. Фіней був покараний сліпотою. Автор трагедії «Фініди» невідомий.

122

15 «Одіссей — неправдивий вісник» — твір невідомого автора.

123

16 Цар Едіп, який наполегливо шукав вбивцю Лая, знайшов його у власній особі. Трагічна іронія.

124

17 Див. розділ XI.

125

1 Арістотель ставить вимогу зображати події і характери: з повною виразністю, пластично. Таку здібність драматурга М. Гоголь називав пластичністю, В. Бєлінський — драматизмом, В. Немирович-Данченко — сценічністю.

126

2 Амфіарай — цар Аргоса — віщун. Брав участь у полюванні на калідонського кабана, у поході аргонавтів та поході семи проти Фів. Як великий провісник, Амфіарай передчував невдачу і відмовлявся від походу проти Фів, але підкуплена Полініком Амфіараєва дружина Еріфіла примусила його взяти участь у поході. Амфіарай не міг відмовитись, бо колись дав клятву, що коритиметься всім рішенням Еріфіли. Похід закінчився поразкою аргосців. Амфіарай загинув, поглинутий землею разом із своєю бойовою колісницею.

127

3 В цьому місці Арістотель приховано полемізує з Платоном, з його поглядами, висловленими в діалогах «Іон», «Федр» та ін. Платон вбачав джерело поезії у натхненні, «божественній одержимості», Арістотель стверджує природжені здібності і знання як чинники творчого процесу.

128

4 Йдеться про трагедію Евріпіда «Іфігенія в Тавріді».

129

5 «Іфігенія в Тавріді», 274 і далі.

130

6 «Іфігенія в Тавріді», 1130 і далі.

131

1 Див. прим. 2 до розділу XI.

132

2 «Еант» — трагедія Софокла. Софокл написав дві трагедії, в яких був виведений образ Еанта: «Еант-бичоносець» і «Еант Локрійський». Перша з них дійшла