Арістотель - Поетика

class="sup">6 Мова про це була у розділі IV.

206

7 «Іліада», XXII, 198 і далі — сцена переслідування Гектора Ахіллом. Аналізом цієї сцени Арістотель хоче довести, що епосові і трагедії властиві специфічні зображальні засоби. В поемі Гомера Ахілл женеться за Гектором, якому незримо допомагає Аполлон, додаючи нових сил для втечі. Розлючений Ахілл кивком голови забороняє грецьким воїнам втручатись у битву, бажаючи сам розправитись із вбивцею Патрокла. Зображення такої сцени в театрі неможливе. Адже трудно показати, як незримо Аполлон допомагає Гекторові, смішно показати, як воїни нерухомо стоять і дивляться, а Ахілл кивком голови дає їм знак.

207

8 «Одіссея», XIX, 164–260. Одіссей, не впізнаний Пенелопою, розповідає, хто він такий і як опинився на Ітаці. З достовірності опису вигляду і одягу Одіссея (в. 220–248) Пенелопа зробила неправильний висновок, що і перша частина розповіді (вв. 162–200), в якій Одіссей видав себе за крітянина Етона, який нібито на Кріті зустрівся з Одіссеєм, відповідає дійсності.

208

9 «Цар Едіп» Софокла, 103 і далі.

209

10 «Електра» Софокла, 681–763. Згадка про існування Піфійських ігор у той час є анахронізм, тому що Піфійські ігри були засновані лише у 600 р. до н. е.

210

11 «Місійці» — трагедія Есхіла. Її герой Телеф, згідно з релігійними вказівками, повинен був мовчати, поки не очистить себе від пролитої крові — від вбивства своїх дядів. Телеф утік з Тегеї, міста на Пелопоннесі, до Місії в Малій Азії, не промовивши за всю дорогу жодного слова. Там він став царем. Оскільки Есхіл любив зображати німі сцени, тривале мовчання дійових осіб (так, Прометей довго мовчить, коли його приковують, в трагедії «Ніоба» героїня довгий час залишалась нерухомо мовчазною на могилі своїх дітей), то Арістотель має на увазі саме його твір, а не трагедії Софокла, Евріпіда, Агафона чи Нікомаха, які також зробили Телефа героєм своїх п’єс.

211

12 «Одіссея», XIII, 119 і далі — опис висадки Одіссея на Ітаку. Гомер розповідає, як Одіссей після довгих блукань прибуває на кораблі феаків до берегів рідного острова, охоплений таким міцним сном, що не чує, як феаки перенесли його на берег і там поклали. Афіна Паллада окутує берег густою імлою. Посейдон перетворює корабель феаків у скелю.

Розповідь про висадку Одіссея суперечить здоровому глуздові. Вона була б непростимою для посереднього автора, але Гомер своєю майстерністю зумів згладити цю недоречність.

212

1 Питаннями літературної критики, зокрема мови та культури поем Гомера, займався Арістотель в праці «Гомерівські проблеми». Взагалі, основна увага літературної критики в Стародавній Греції до Арістотеля і після нього була звернена на поезію Гомера. Дослідження Гомера досягли найвищого розквіту в місті Александрії і пов’язані з іменами Зенодота Ефеського, Арістофана Візантійського і Арістарха Самофракійського.

213

2 Арістотель відповідає тим критикам, які, змішуючи натуралізм з художнім реалізмом, критикують поетів за найменший відступ від натуралістичної правди.

214

3 Арістотель як енциклопедичний учений цікавився зоологією. Йому належать твори «Історія тварин», «Про частини тварин», «Про рух тварин».

215

4 Платон у «Державі» закидає Гомерові (р. 559) необізнаність з медициною, стратегією, політикою тощо. Можливо, Арістотель, захищаючи поетів, має на увазі закиди Платона.

216

5 «Іліада», XXII, 198 і далі. Про це вже була мова в розділі XXIV.

217

6 Про рогату серну є згадка у Піндара, Анакреонта та інших поетів.

218

7 Можливо, про це була мова в «Спогадах» Іона Хіосського, який зберіг чимало цікавого про Софокла (до нас твір не дійшов). Софокл зображає своїх героїв носіями високих душевних якостей: його герої наділені благородством, величчю, цільним і стійким характером, сильною волею і принциповістю. Поет сам вважав свої образи до певної міри ідеальними. Евріпід в своїх героях намагається показати чисто людські, іноді навіть низькі, риси звичайних людей з їх пристрастями і прагненнями. За це зниження героїв Арістофан критикує Евріпіда у комедії «Жаби» (в. 841 і далі), закидаючи, що той зображає жебраків, обірванців, базік.

219

8 Ксенофан із Колофона (570–480 pp. до н. е.) — старогрецький філософ і поет, засновник єлейської школи в Південній Італії, висміював багатобожжя та антропоморфізм грецької релігії. Написав поему філософського змісту «Про природу», з якої збереглися фрагменти.

220

9 «Іліада», X, 152. Коли воїни спали, щити клали під голову, а списи вбивали вістрям у землю біля себе, щоб мати їх на випадок тривоги під рукою.

221

10 Ілірійці — народ в Ілірії (сьогоднішня Албанія).

222

11 «Іліада», І, 50. Античні коментатори Гомера дивувалися, чому Аполлон свої стріли (чуму) скеровує спочатку на мулів, а не на людей; дехто робив припущення, що слід читати не «мул», а «вартовий».

223

12 «Іліада», X, 316. Арістотель хоче показати докладне знання крітського діалекту.

224

13 «Іліада», IX, 203. Так заохочував Ахілл свого друга Патрокла, коли посли Агамемнона відвідали його в наметі.

225

14 «Іліада», X, II і далі.

226

15 «Іліада», XVIII, 489 і далі; «Одіссея», V, 275. Мова йде про сузір’я Арктоса (Великої Ведмедиці), який «тільки один до купань в Океані-ріці не причетний» (переклад Б. Тена). З уваги на те, що є ще й інші нерухомі сузір’я, Арістотель намагається виправдати Гомера тим, що слову той надає переносного значення — «найбільш відомий».

227

16 Гіппій із Тасоса — тлумач Гомера.

228

17 Гомер, «Іліада», II, 15. Слова взяті з розповіді про обманливий сон, який Зевс послав Агамемнону, обіцяючи йому перемогу в битві з троянцями. Але оскільки Зевс не мав цього зробити, то він є брехуном. За це докоряли Гомерові. Гіппій запропонував іншу