Джордж Сондерс - Лінкольн у бардо

покликані приховати будь-які ознаки радості, якої все ж… не меншало. Приховати те, чим живеш, достоту важко, а власне цією радістю вони й жили — радістю, яку викликали у них потенційні можливості, що розкривалися перед їхніми живими синами. Донедавна я й сам був одним із них. Насвистуючи, прогулювався цією бойнею, відвертав погляд від жорстокої різанини, міг сміятися, мріяти і надіятися, бо ж не знав, що чекає невдовзі мене самого.

Нас самих.

Пастка. Жахлива пастка. І потрапляємо ми в неї у той перший день, у день свого народження. Адже рано чи пізно настане й день останній. День, коли треба буде покинути тут своє тіло. Уже кепсько. А тоді раз — і в нас самих народжується дитина. Умови життя у пастці ускладнюються. Бо ж і дитину чекає така сама доля. Усвідомлення цього мало б очорнювати кожну мить насолоди. Та ми знай на щось сподіваємося, знай забуваємо.

Навіщо, Господи? Навіщо тепер прогулюватися, намагатися, посміхатися, вклонятися, жартувати? Навіщо сидіти за столом, прасувати сорочки, зав’язувати краватки, чистити черевики, планувати мандрівки, співати пісень у ванній?

Навіщо, якщо його хоч-не-хоч доведеться залишити тут?

Невже треба й далі кивати, танцювати, міркувати, ходити, обговорювати?

Як раніше?

Проходить парад. А він не може підвестися і долучитися. То мені побігти навздогін, зайняти своє місце, високо піднімати коліна, розмахувати прапором і дути в ріг?

Був він любим чи ні?

Дозволь же мені більше ніколи не бути щасливим.

ганс воллмен

XLIX

Було доволі холодно (перебуваючи у тому добродії, ми вперше за…

ганс воллмен

…дуже тривалий час…

роджер бевінс ііі

…змерзли самі).

ганс воллмен

У сум’ятті наш добродій сидів і тремтів, шукаючи подумки бодай якоїсь розради.

Він тепер або там, де панує радість, або взагалі ніде.

Думав добродій.

Так чи йнак, більше не страждає.

А так страшно мучився у кінці.

(Болісно кашляв увесь трусився блював зворушливо намагався тремтячою рукою витерти рот часом крадькома підводив догори очі де вже чаїлася паніка і перехоплював мій погляд ніби запитуючи Тату невже ти справді нічого не можеш зробити?)

Ця думка спонукала його звестися на ноги (разом із ним звелися і ми), й над самотньою околицею злетів у небо згорьований крик — на всю силу наших легень.

Потім прийшла тиша, а за нею — велика втома.

Уже по всьому. Тепер він або в радості, або ніде.

(То навіщо тужити?

Найгірше для нього вже позаду.)

Я дуже його любив і звик до цієї любові… надалі ця любов має виявлятися у формі всілякої метушні, різних клопотів та вчинків.

От лише робити більше нíчого.

Визволитися, наскільки зумію, від цієї темряви, залишатися корисним, не збожеволіти.

Його ж, пройнятого новим осяйним способом буття, уявляти у якомусь світлому, вільному від страждання місці.

Так думав наш добродій.

Замислено прочісуючи пальцями латку пожухлої трави.

роджер бевінс ііі

L

Сумно.

роджер бевінс ііі

Дуже сумно.

ганс воллмен

Особливо враховуючи те, що вже знали ми.

роджер бевінс ііі

Його син не перебував «у якомусь світлому, вільному від страждання місці».

ганс воллмен

Аж ніяк.

роджер бевінс ііі

І не був «пройнятий новим осяйним способом буття».

ганс воллмен

Au contraire.[3]

роджер бевінс ііі

Угорі зальотний вітерець вивільнив багато поламаних буревієм гілок.

ганс воллмен

І вони то тут, то там падали на землю.

роджер бевінс ііі

Так, ніби у лісі щойно прокинулася сила-силенна всіляких істот.

ганс воллмен

Цікаво… протягнув містер Воллмен.

І я вже знав, що він скаже далі.

роджер бевінс ііі

LI

Ми хотіли, щоб хлопець пішов — і таким чином порятувався. Його батько хотів, щоб син перебував «у якомусь світлому, вільному від страждання місці, пройнятий новим осяйним способом буття».

Напрочуд вдалий збіг.

Схоже, нам треба було переконати нашого добродія повернутися разом з нами до білої кам’яниці. Там ми мали спонукати хлопця знов увійти в батька, а далі залишалося сподіватися, що він почує батькове бажання і сам переконається, що…

ганс воллмен

Задум непоганий.

От лише способу його здійснити у нас немає.

роджер бевінс ііі

(Достатньої ясності щодо цього питання не було зроду-віку.)

ганс воллмен

Та ні, друже, якраз тут усе гранично ясно.

Спілкуватися з людьми звідти нам не до снаги, а вже переконувати їх щось зробити — то й поготів.

Думаю, вам це відомо.

роджер бевінс ііі

LII

Дозволю собі не погодитися.

Якщо пригадуєте, то одного разу завдяки нам дійшло й до весілля.

ганс воллмен

Дуже сумнівно.

роджер бевінс ііі

Чоловік із жінкою, які тут прогулювалися, були за крок від того, щоб розірвати стосунки, але потім змінили своє рішення, бо на них уплинули ми.

ганс воллмен

То майже напевне був просто збіг.

роджер бевінс ііі

Нас було кілька — Гайтавер, ми троє і… як же його… той, що йому відтяли голову…

ганс воллмен

Еллерс.

роджер бевінс ііі

Звісно ж, Еллерс! Від нудьги ми зійшлися докупи, ввійшли у ту парочку і, зосередившись на своїх бажаннях, спільними зусиллями зуміли викликати…

ганс воллмен

Насправді все було так:

Їх охопила раптова пристрасть, і вони сховалися за однією з тутешніх кам’яниць.

роджер бевінс ііі

Щоб учинити те, до чого означена пристрасть спонукала.

ганс воллмен

А ми собі спостерігали.

роджер бевінс ііі

І тепер мене мучить сумління. Підглядати негарно.

ганс воллмен

Ну, милий друже, того дня жодних докорів сумління у вас не було. Ваш член розбух тоді до небаченого розміру. Зрештою, він і так не маленький…

роджер бевінс ііі

Наскільки пригадую, ви теж погляду не відвертали. І щось я не бачив жодних ознак відрази на жодному з цілої купи ваших…

ганс воллмен

Ясна річ, споглядати таку пристрасть — це надихає.

Обійми були просто несамовиті.

роджер бевінс ііі

Еге ж.

І стогнали від насолоди вони так, що аж птахів на деревах розполохали.

ганс воллмен

А потім відновили свої зобов’язання та й пішли собі — тримаючись за руки, у мирі й злагоді, як і личить зарученим.

роджер бевінс ііі

І все це завдяки нам.

ганс воллмен

Та ну, дайте спокій. Вони були молоді, пристрасні, віч-на-віч в