Джордж Сондерс - Лінкольн у бардо

усамітненому місці чудового весняного вечора. Навряд чи їм потрібна була допомога від…

роджер бевінс ііі

Друже, ми ж тут.

Уже тут.

Усередині.

Потяг на шаленій швидкості мчить до стіни. У вас під рукою — якийсь важіль, але що він робить, вам не відомо. Невже ви за нього не потягнете? Тоді катастрофа просто неминуча.

Втрачати нам нíчого.

То чому ж бодай не спробувати?

ганс воллмен

LIII

Там-таки, всередині у нашому добродії, містер Бевінс узяв мене за руку.

ганс воллмен

І ми заходилися…

роджер бевінс ііі

Добродія переконувати.

ганс воллмен

Пробувати його переконати.

роджер бевінс ііі

Ми обидва почали водночас думати про ту білу кам’яницю.

ганс воллмен

Про хлопця.

роджер бевінс ііі

Уявляли собі його обличчя, волосся, голос.

ганс воллмен

Його сірий костюм.

роджер бевінс ііі

Підігнуті ноги.

ганс воллмен

Зношені черевики.

роджер бевінс ііі

Вставай і повертайся назад, в один, так би мовити, голос думали ми. Твоєму синові потрібна твоя порада.

ганс воллмен

Йому загрожує серйозна небезпека.

роджер бевінс ііі

Для дітей баритися тут — значить наражатися на вічне прокляття.

ганс воллмен

Через своє завзяття і стійкість — у попередній місцині ці риси вважали б за безумовну чесноту — він опинився під загрозою, адже тут панує закон природи, жорсткий та деспотичний, і опиратися йому марно, йому можна тільки беззастережно коритися.

роджер бевінс ііі

Тож просимо вас: уставайте…

ганс воллмен

…і повертайтеся з нами рятувати свого сина.

роджер бевінс ііі

Та схоже, усе це було марно.

ганс воллмен

Наш добродій просто сидів собі та й годі, погладжував траву, а в голові у нього було зовсім порожньо.

роджер бевінс ііі

Здається, нам варто було діяти якось безпосередніше.

ганс воллмен

І ми за взаємною згодою викликали з глибин пам’яті певний спільний спогад про міс Трейнор.

роджер бевінс ііі

Минулого Різдва, навідавшись до дівчини з нагоди свята, ми з’ясували, що у зв’язку з особливою напругою, яка притаманна тим благодатним святковим дням, вона вже пройшла стадії, коли оберталася на зруйнований міст, на стерв’ятника, на великого пса, на страшезну відьму, яка жадібно пожирала шмат чорного пирога, на стернисте, спустошене повінню кукурудзяне поле, на розкриту парасолю, яку шарпав нечутний для нас вітер, і пішла далі…

ганс воллмен

Постала перед нами у вигляді стародавнього монастиря, де жило п’ятнадцятеро черниць, які запекло сварилися між собою; тим часом монастирська будівля загоряється й ось-ось згорить дотла.

роджер бевінс ііі

Монастир з дівчину завбільшки, схожий на обитель в Аґреді, маленькі черниці всередині якраз збираються на утреню.

ганс воллмен

І тут раптом усе те місце (себто дівчину) охоплює полум’я: зойки, верески, хрипи, зречення — що завгодно, аби тільки порятуватися.

роджер бевінс ііі

Та не рятується ніхто: гинуть усі.

ганс воллмен

Нам і самим кортіло побачити, почути, занюхати все це знову: ладан; пахучі кущики шавлії попід стінами; насичений трояндовим ароматом вітерець, що віє з гори; пронизливі зойки черниць; тупіт крихітних чернечих ніжок утоптаною червоною глиною стежки, що веде до міста…

роджер бевінс ііі

Марно.

ганс воллмен

Він просто сидів.

роджер бевінс ііі

І тут ми разом дещо відчули.

ганс воллмен

У лівій кишені його штанів.

роджер бевінс ііі

Якийсь замок.

ганс воллмен

Саме той замок. Замок від білої кам’яниці.

роджер бевінс ііі

Важкий і холодний.

З ключем у шпарині.

ганс воллмен

Наш добродій забув знову почепити його на місце і замкнути.

роджер бевінс ііі

Це могло спростити нам завдання.

ганс воллмен

І ми зосередили увагу на тому замку.

роджер бевінс ііі

На небезпеках, пов’язаних з незамкненими дверима.

ганс воллмен

Я пригадав, як шаленів від обурення Фред Даунс, коли п’яні студенти-медики абияк закинули мішок з його хвороб-тілом на свій повіз, і як стривожено сахнулися від того запаху коні.

роджер бевінс ііі

А я уявив опертий до дверної рами тулуб місіс Сковілл: якось його роздерли вовки, одну руку відірвали зовсім… на рештках сивого волосся ще тріпотіла маленька вуаль.

Уявив, як тепер, у цю хвилину, вовки в лісі збираються у зграю, нюхають вітер…

І вирушають до білої кам’яниці.

Гарчать, пускають слину.

Вриваються досередини.

І т. д.

ганс воллмен

Добродій засунув руку в ту кишеню.

роджер бевінс ііі

І намацав замок.

ганс воллмен

Сумно похитав головою:

Як це мені вилетіла з голови така проста річ…

роджер бевінс ііі

Підвівся.

ганс воллмен

І пішов.

роджер бевінс ііі

У бік білої кам’яниці.

ганс воллмен

Ми ж з містером Воллменом так і залишилися сидіти на землі.

роджер бевінс ііі

LIV

Невже ми… невже ми таки зуміли?..

ганс воллмен

Схоже на те… можливо, й справді зуміли.

роджер бевінс ііі

LV

Оскільки ми все ще сиділи, так би мовити, один в одному, то цілком природним чином у мене в голові почали з’являтися певні ознаки містера Воллмена, тимчасом як певні мої ознаки не менш природним чином почали з’являтися й у нього в голові.

роджер бевінс ііі

Перебувати у такому положенні раніше нам якось ніколи не випадало…

ганс воллмен

Ефект був просто дивовижний.

роджер бевінс ііі

Я ніби вперше побачив велику красу всього сущого у цім світі: у лісі навколо спадали з гілок на землю краплини води; низько у небі якось невпевнено мерехтіли біло-блакитні зорі; у повітрі пахло багаттям, сухою травою, річковим намулом; шарудіння сухостою під дедалі сильнішим вітром ставало щохвилини гучнішим, а десь далеко за річкою призначена для санного запрягу конячина саме теленькнула дзвониками, що висіли у неї на шиї.

ганс воллмен

А я побачив обличчя його Анни і збагнув, чому він так не хотів її покидати.

роджер бевінс ііі

Я запрагнув чоловічого запаху і міцних чоловічих обіймів.

ганс воллмен

Я ж знав, що таке друкарня, і любив там працювати (тигель, каландр, форгрейферна штанга, рама для заключки — усе це було мені добре знайоме). Пригадував, що очам своїм не повірив,