Джордж Сондерс - Лінкольн у бардо

Та нічого з цього не вийшло…

роджер бевінс ііі

І той здогад линув на нас, наче хвиля крижаної води.

ганс воллмен

XLVII

Юного Віллі Лінкольна поклали на вічний спочинок акурат того дня, коли оприлюднили списки загиблих у переможній для військ Союзу битві під фортом Донелсон; це спричинило тоді неабияке потрясіння серед широкого загалу, адже під час цієї війни платити аж таку високу ціну за перемогу ще не доводилося.

Джейсон Тамм, «Виправляючи записи: спогади, помилки та відмовки» («Джорнел оф Амерікен Гісторі»).

Тіло юного Віллі якраз бальзамували, та все ж до відома президента донесли детальні вісті про втрати.

Айвернесс, там само.

Загинуло понад тисячу солдатів з обидвох боків, поранених виявилося втричі більше. Та битва видалася «страшенно кривава», розповідав своєму батькові один молодий вояк-юніоніст, для його підрозділу така спустошлива, що, попри перемогу, він був потім «сумний, самотній і пригнічений». У його роті з вісімдесяти п’яти вижило лише семеро.

Ґудвін, там само.

Загиблі під Донелсоном, Ісусе милий. Подібні на вижате пшеничне поле, вони лежали покотом, один на одному, по двоє і по троє. Я йшов потім тим бойовиськом і почувався зовсім кепсько. Господи, це ж і моїх рук діло, думалося мені.

Перший лейтенант Деніел Брауер, «Ті спогади про битви».

Тисяча загиблих. Це вже було щось нове. Схоже, починалася справжня війна.

Маршалл Тернбулл, «Велика війна в описах її учасників».

Загиблі лежали, як упали, у кожнісінькому положенні, яке тільки можна собі уявити; хтось тримав рушницю — так, ніби саме стріляв, у когось в захололих уже пальцях були набої — так, ніби настав час перезарядити зброю. Деякі обличчя променилися умиротвореною, радісною усмішкою, тоді як на інших застиг вираз жорстокої ненависті. На кожному з цих облич закарбувався, таке враження, точний відбиток тих думок, які пролітали у голові тієї миті, коли край їм поклала поява провісника смерті. Он той шляхетний на вигляд хлопець, з усміхненим, зверненим до неба лицем та лискучими кучерями, що просякли його ж таки кров’ю, відчував, либонь, молитву матері, яка зійшла на нього в ту хвилину, коли він прощався зі своїм юним життям.

Поряд упав молодий чоловік, і можна було подумати, наче з його уст ще й досі злітає молитва за дружину та дитину. На цих обличчях була і юність, і старість, і чеснота, і порок. Перед нами лежали обвуглені й почорнілі останки тих, хто згорів живцем. Очевидно, поранені вони були надто важко, щоб пересуватися самостійно, і люті стихії не зоставили їм жодного шансу.

«Роки Громадянської війни: поденна хроніка життя нації», за ред. Роберта Е. Денні (з уст капрала Луціуса В. Барбера, учасника битви під фортом Донелсон, рота Д, 15-й Іллінойський добровольчий піхотний полк).

До того часу я ніколи не бачив небіжчика. Зате тепер уже набачився донесхочу. Один бідолаха так і закляк з розплющеними очима, нажахано дивлячись униз на свою рану. Його нутрощі частково вивалилися назовні й утворили у нього на боці розпливчасту червоно-фіолетову пляму, що вкрилася вже тонкою крижаною кіркою.

На столику біля ліжка у мене вдома стояв образок Священного Серця Ісусового, то десь такий самий вигляд мав і той хлопець, от лише червоно-фіолетова опуклина в нього була більша, трохи нижче і збоку й дивився він на неї з великим страхом.

«Та страшна слава: добірка листів із часу Громадянської війни, написаних тими, хто тоді воював», укл. і ред. Браян Белл та Ліббі Траст.

Мамо, і поміж замерзлими вже мертвими та пораненими, які так і лежали там, де попадали, стіною пройшов вогонь. Ми знайшли серед них одного, який ще шарпався, і змогли винести його звідти живим, хоч і не знали навіть, на чиїм боці він воював — такий був обгорілий і, якщо не рахувати одної штанини, зовсім голий. Видряпався той неборака чи ні, я так ніколи й не дізнався, але тоді вигляд у нього був не дуже обнадійливий.

«Листи одного солдата з Іллінойсу», за ред. Сема Вестфалла (з уст рядового Едварда Ґейтса, рота Ф, 15-й Іллінойський добровольчий піхотний полк).

По двоє-троє ми хапали якогось мерця і волікли геть — у тому самісінькому положенні, в якому й знайшли, бо було холодно і тіла позаклякали.

У той день я на власному досвіді переконався, що людина може звикнути до чого завгодно. Уже невдовзі це заняття здавалося нам цілком нормальним, і ми навіть жартували, вигадуючи кожному з загиблих, що їх витягували звідти, ім’я — залежно, який той був на вигляд. Після Покрученого знайшли Перестрашеного, а потім — Зовсім-іще-Хлопчака.

Брауер, там само.

Трапили ми на двох дітваків яким було по п’ятнайцять-чотирнайцять каждому не більше; вони трималися за руки так ніби надумали пройти через ту темну браму разом.

Ґейтс, там само.

Кілько ше людей має згинути, доки ви, сер, зволите вже вступитися? Ше яку хвилю тому наш малий Нейт стояв отамо на мосту з вудкою в руках, і де, скажіт мені, де той хлопака тепер? А хто його туда послав? Бачте, любийсер, у тій повістці, яку він відчитав до остатньої букви, було таки ваше ім’я: «Аврам Лінкольн».

«Листи президентові Лінкольну», укл. і ред. Джозефін Баннер та Івлін Дрессмен, лист від Роберта Гансворсі (Бунсборо, штат Меріленд).

XLVIII

Він — лиш один.

І вага того, що трапилося, ось-ось мене вб’є.

А я ж поширив це горе. Тепер його десь у три тисячі разів більше. Поки що. На сьогодні. Ціла гора. Хлопців. Чиїхось синів. І я мушу стояти на своєму. Мені може просто не вистачити духу. Натискати на важіль, не бачачи наслідків, — це одне. Та коли перед тобою — як наочний приклад того, до чого призводять твої накази, — лежить любе дитя, то це вже…

Може просто не вистачити духу.

Що ж робити. Усе зупинити? І визнати, таким чином, що життя тих трьох тисяч просто взяли й викинули на смітник? Попросити миру? І перетворитися на дурня, який сам не знає, куди йде й чого хоче, на короля нерішучості, на віковічне посміховисько, на селюка, який лише треться та мнеться, а сказати нічого путнього не може, на сухореброго містера То-туди-то-сюди?

Усе вже вийшло з-під контролю. Хто ж за цим стоїть. Хто став призвідником. З чиїм виходом на сцену це розпочалося.

Що я роблю.

Що я роблю тут.

Тепер усе втратило сенс. Прийшли оті, висловити співчуття. Простягнуті руки. Живі-здорові сини. Маски робленого суму на обличчях,