Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

їм, щоб мали турботу про віруючих і щоб дбали примножувати церкву Христову. По тому воїни прокололи його п'ятьма списами, і так помер. Сифор же і Азан багато над ним плакали й поховали тіло святе його чесно. Після погребу, як сиділи на гробівці апостоловім і нарікали, явився святий, наказуючи, щоб ішли в місто укріпляти у вірі. Й пішли, за повелінням учителя свого святого апостола Томи, маючи у поміч його молитви, і добре управляли Христовою церквою. Цар же Муздій і Каризій немало жінок своїх мучили і не змогли схилити їх до свого хотіння. Побачивши, що і до смерті не упокоряться їм і не захочуть, залишили їх жити вільно за власною волею. Вони ж бо, звільнившись від тяготи іга подружнього, жили у великій повстримності та в молитвах, працювали на Господа день і ніч і велику користь добродійним своїм життям творили церкві.

По кількох літах трапилося одному із синів царя Муздія біснуватим стати, і ніхто не міг його зцілити, вельми-бо лютий був у ньому біс. Дуже печалився цар за сина свого і намислив відчинити гроба святого апостола, взяти одну кістку з мощів його і прив'язати її на шию сина свого, щоб зцілити від мучення бісівського, — почув-бо, що Тома за життя своє багато бісів од людей прогнав. Коли ж захотів цар те учинити, явився йому у видінні святий Тома, кажучи: "Живому не йняв ти віри, то чи ж від мертвого помочі шукаєш? Одначе вір, і милосердний буде Господь мій Ісус Христос". Це видіння ще більше схилило царя, щоб відчинити апостольського гроба, але не знайшов мощів святого апостола: хтось-бо із вірних узяв святі мощі, заніс їх у Месопотамію і там на чесному місці поклав. Цар же взяв порох із місця того і до шиї сина свого прив'язав, кажучи: "Господи Ісусе Христе, молитвами апостола твого Томи коли зцілиш сина мого, то і я в тебе вірувати буду". І тоді вийшов біс із сина його, і здоровий став хлопець. Відтак цар Муздій повірив у Христа і хрестився від священика Сифора з усіма боярами своїми, і була радість велика вірним: розбивалися ідоли і розорялися храми їхні, церкви ж святі створювалися, і росло Боже слово, і віра свята примножувалася. Цар же після хрещення каявся у колишніх гріхах своїх і від усіх помочі та молитов шукав. Сифор же, пресвитер, усій братії казав: "Молітеся за царя Муздія, хай милість у Господа нашого Ісуса Христа дістане і прийме відпущення гріхів своїх — і була за нього молитва від усієї братії. На місці ж тому, де було поховано тіло святого апостола, численними молитвами його здійснювалися чудеса у славу Христа, Бога нашого. Йому ж із Отцем і Святим Духом від нас буде честь і поклоніння навіки. Амінь.

Місяця жовтня у 7-ий день

Страждання святих мучеників Сергія та Вакха

Святі мученики Сергій та Вакх родом були римляни, великі сановники і найперші із вельмож у палаці царя Максиміяна, котрий вельми любив їх і пошановував через їхнє добророзум'я в порадах, хоробрість у війнах та вірність у службах. І ледве хтось інакше міг до царя приступити і чогось просити, як через цих його найвірніших радників; у такій були милості царській, як ніхто. Однак вони не так у земного, як у Небесного Царя милості шукали, вірили-бо в Господа нашого Ісуса Христа, намагаючись добре пригодити йому святим життям, і служили Господу своєму дбало, дочасно притаюючи віру свою, боялися-бо царя, бо в Максиміяна був безмірний гнів на християн і безмірна ярість ... Однак не довго в них світло віри Христової під посудиною було сховано, але невдовзі перед усіма виявилося; дехто такому їхньому щастю і царській до них любові позаздрив і захотів їх уринути у ненависть та гнів царський, донесли-бо на них цареві, що християни вони і стороняться поклонятися їхнім богам. Цар же не хотів віри йняти, аби такі люди, що велику в нього благодать мали, були йому супротивні в пошануванні богів, і соромився їх щодо цього спитати чи викрити, не маючи достовірної звістки, тож захотів випробувати їх таким замислом.

Одного дня справив празника богам своїм і пішов з усіма князями, і боярами, і воями, і слугами, і з усією славою до храму всепоганого бога їхнього Дія, бажаючи принести визначені жертви, і доглядав пильно, чи ввійдуть із ним улюблені його вельможі Сергій та Вакх у храм ідольський. І коли зайшов цар до храму, залишилися Христові раби зовні і не увійшли із царем у поганське капище. Віддаля стоявши, молилися істинному Богові, просячи, хай просвітить сліпоту поморочених очей нечестивого того народу і прославить у них пресвяте ім'я своє. Цар, побачивши, що Сергій та Вакх не зайшли із ним на празник, послав слуг узяти їх і примусом у храм Дієвий завести. Коли ж завели святих у богомерзьке їхнє зібрання, повелів цар: хай поклоняться ідолам із ним і жертву принесуть і їдять од ідоложертв. Вони ж не хотіли того учинити і сказали: "Маємо Бога на небесах, не фальшивого і не нечутливого, як ваші ідоли нечутливі є, але істинного й живого, який увесь світ утримує, йому поклоняємося". І викривали царя у його зловір'ї, що ідолам сліпим, і глухим, і німим честь воздає, яка Богові належить, і інших до цього із собою приводить. Цар же розгнівався і повелів зняти із них знаки великих їхніх санів, пояси воїнські та золоті гривни, і персні, і всі одежі, й одягти їх у хитони жіночі на безчестя і, наклавши залізні обручі на шиї їхні, так водити їх по місту на сміх та наругу, щоб такі славні, і доброродні, і великі вельможі римські були від усього народу осміяні й принижені за честь єдиного істинного Бога, за безчестя ж багатьох псевдоіменитих богів, більше ж бісів, яким не хотіли принести жертов, а приносили себе в жертву Христу.

Цар же Максиміян, коли завершилося принесення поганих жертов, повернувсь у палати свої і, трохи бувши зворушений щодо Сергія та Вакха, адже любив їх, прикликав їх перед себе й рече: "Друзі мої вселюб'язні та вірні, пощо звабилися розгнівати великих богів і мене, царя свого, який є милостивий і добродатний до вас, опечалити й навести на себе таке безчестя? Я ж бо, хоч і вельми вас люблю, одначе не можу докуки богам моїм витерпіти, тож, не хотячи, маю безчестити вас та мукам віддати. Молю ж