Анна Харламова - Під омелою, Анна Харламова

   Емма стояла і дивилась  у дзеркало: високий хвіст, червоні вуста, сині очі підкреслювали стрілочки та туш,… а тіло підкреслювала нова сукня, яку їй купив Святослав, чорні чобітки і чорні чулочки. Образ –секс бомба! Так вона ще жодного разу не виглядала… Чому? Тому що по клубах не ходила. Це пріоритети Тіни, а їй лише мріяти, хоча б на половину стати такою розкутою, як її сестра. Проте зараз… зараз вона почувалась впевненою – бо біля неї чоловік, на якого можна покластися, з яким добре і в якого вона до безтями закохалась.
   — Ти готова? — увійшовши до її кімнати, Святослав в прямому сенсі відкрив рота. Її фігура – це спокуса… її обличчя манить покрити кожен міліметр поцілунком… а тендітне тіло - загорнути у обійми. — Ти розкішна, моя Красуне з перчиком.
   Емма усміхнулась, дивлячись на красеня в чорних черевиках, чорних джинсах і чорній сорочці – суцільний секс.
   — Дякую. — Її усмішка і сяйво в очах говорили, що вона тої ж самої думки про нього. — Ти теж дуже гарний.
   — Дякую. — Широко усміхнувся хлопець і запитав: — Готова підкорювати танцювальний майданчик?
   Емма похитала головою.
   — Ні. Але з тобою потанцюю…
   — Приємно чути, - це для мене честь. — Він подав руку і вона схопилася за неї, наче вона рятівний жилет. — Бонд… Джеймс Бонд6. — Засміявся Святослав і почув смішок Емми.

   Сидячи за невеличким столиком, Емма роздивлялась все довкола. Багато… багато людей і всі вони чимось зайняті, наче мурахи в мурашнику: хтось танцює, хтось фліртує, в більш темних місцях цілуються, на барі випивають, за столиками сміються… жваво… голосно та людно.
   — Ем… ти впорядку? — кутики губ ледь піднялись в на півусмішці.
   — Так… просто дуже не звично. — Трішки голосніше відповіла вона, щоб перекричати музику.
   Святослав іноді обертався і невдоволено зціплював зуби, коли бачив, як Емму поїдають очима якісь голодні чоловіки. Він гадав, що знає свій характер і знає, що не ревнивий, але лише зараз усвідомив, що це не так. Його нервували усі довкола, він вже й сам був незадоволений, що привів її сюди. Емму просто їдять очима – це його бісило.
   — Хочеш підемо додому?
   — Ти серйозно?! Ти ж хотів, як найдовше побути тут. — Емма зробила ковток мартіні.
   — Щось перехотілося.
   — Чому?
   — Втомився.
   — Давай дочекаємось повільного танцю. Я хочу з тобою потанцювати. — Усміхнулась Емма такою чарівною усмішкою, що відмовити шансів не було.
   — Звичайно. — Святослав узяв свої ревнощі під контроль. Це його жінка.
Вона з ним. Що йому до тих накачаних, здоровенних красенів… чи до тих мачо?! Нічого…
   — Дякую.
   У цю мить заграла повільна мелодія і Емма усміхнулась.
   Святослав встав зі стільця, і подаючи руку Еммі, усміхнувся.
   — Буду мати за честь, якщо ти зі мною потанцюєш.
   — З радістю. — Емма засяяла і поклавши свою долоню до його долоні, радісно усміхнулась.
   Вийшовши на майданчик, він притулив Емму до себе і вони повільно рушили у танок. Музика виявилась бездоганною, романтичною і особливо чуттєвою.
   — Дякую, що заради мене зголосилась піти сюди. Я знаю, тобі було важко. — Облизавши губи, які пересохли через знервованість, він додав: — Я більше не буду наполягати, якщо це не твоє. Обіцяю.
   — Ну, що ти Святослав. Я навпаки вдячна тобі. Я зараз тут із тобою, танцюю під неймовірну музику в твоїх обіймах. — Емма поцілувала його ледь-ледь, щоб не залишити свою червону помаду на його губах.
   — Мені приємно це чути. — Він прокашлявся і мовив: — Знаєш, я зараз лукавлю. Я напевно більше хвилююсь не за тебе,… а за себе. Я ревную тебе до усіх цих голодних поглядів, які майже роздягають тебе. — Святослав тихо загарчав.
   Емма ніжно усміхнулась на його зізнання.
   — Я їх не помічаю. — Торкнувшись пальчиками його обличчя, вона додала: — Мені потрібен лише один голодний погляд… і лише його я помічаю… і сподіваюсь, що коли ми прийдемо додому… саме цей погляд мене роздягне.
   — Ем… — він притулив її ще дужче і це був більше не танок… це були обійми під чарівну музику «Unchained Melody7».
   Ні Святослав, ні Емма не зрозуміли, як закінчилась музика. Вони продовжували обійматись, доки музика геть не змінилась на повну протележність попередній.
   Тримаючись за руки, вони пішли до свого столика. Всівшись, Емма піднесла до губ келих з Мартіні, а Святослав тим часом дивився на неї і не міг повірити у те, що зустрів таку жінку.
   Все, як завжди порушив дзвінок.
   Усмішка Емми зникла, коли вона побачила на екрані його телефону дзвінок від «Леді у червоному». В цей момент – Емма розуміла наскільки вона дурна… наскільки наївна…
   — Капець…
   — Ем… вибач мені треба відповісти. — Святослав узяв телефон і підвівшись, пішов до бару.
   Еммі було боляче… від того, як він вчиняє, а ще більше їй було боляче від того, що вона дозволяє так із собою вчиняти. Зробивши величезний ковток Мартіні, вона витерла сльози, які вже обпікали щічки і попрямувала у середину майданчика. Людей було повно… і вона хотіла загубитись у них… Сама для себе вона відкрила, що не погано рухається. Тут віталось все – від танців, до обнімань, а хтось взагалі просто пригав під музику. Тож… вона не осоромиться це точно!
   Емма хотіла забути те, що вона побачила у телефоні Святослава – «Леді у червоному». Танці… танці… рух за рухом… і сльози, які вона не могла спинити.
   Святослав підійшов до столика, але Емми не було. Він обернувся у різні боки, але її ніде не було. Все в середині стиснулось. Через свою поведінку, він може її втратити і тоді жодні слова не допоможуть її повернути.
   Де вона? Де?
   Святослав видихнув, коли побачив апетитні сіднички, які рухались у такт музики, серед натовпу людей. Як він і думав Емма уміє гарно рухатись… сексуально рухатись… її попка…
   Ей! Це його попка!
   Святослав швидко встав і так само швидко пішов туди, де Емма танцювала, а якийсь козел схватив її за сідничку. Хлопець побачив, як Емма розвернулась до незнайомця, сповнена обуренням. Святослав смикнув кавалера невдаху і коли той розвернувся, він заїхав йому у пику. Аж раптом Святослав відчув, як хтось поклав йому руку на плече міцно стиснувши, і той не довго думаючи, розвернувся і наніс удар невідомому.
   — Святославе! Не треба! О, Боже! — Емма схопила його за руку, яка була розбита на кісточках.
   — Відійди Еммо… — Святослав зі слістю подивився на неї і побачив, як вона затремтіла. В її очах були сльози. — Ем…
   — Ти, що здурів?! Святославе! Це ж я! — тримаючись за око, мовив хлопець, який хапав його за плече.
   — Ден?! — Святослав очманів. Він вдарив того, з ким ділив шкільну парту приблизно п’ять років. — Капець! Ден?! Що ти тут робиш?
   — Танцюю… і вмиваюсь юшкою… — Ден примружився. — Ти чого? Здурів?
   — Ну «вибач», мою дівчину схопили за… за… коротше… — очі Святослава жбурляли блискавки. — І як я розумію, це зробив твій друг…
   — Святославе… Я ж Артем… з вами навчався… — Тримаючи носа, бурмотів хлопець, який щойно ще валявся на підлозі.
   — Артем? Що за Артем? — Святослав злився… і кулаки знову були на поготові. Що це за невпізнаний друг-нахаба?
   — Той якому ви колись з Деном – велосипеда погнули. — Фиркнув той і зойкнув… ніс дав про себе знати.
   — Артем?!
   — Згадав? — хлопець стиснув ніс ще раз.
   — Згадав, то згадав! — Святослав насупився. — Ти чого чіпляєшся до моєї дівчини?
   — Вибач на ній не було написано, що вона твоя. Я випив… бачу гарна попка… ну… і… — промимрив той.
   — Все. Забуть! — видихнув Святослав. — Народ… танцюйте… чого заклякли? Шоу закінчилось. — З широкою усмішкою, він мовив до натовпу зівак.
   Люди почали приходити до тями і потроху займатись тими справами, що і декілька хвилин тому назад.
   Емма стояла і хлопала очима. Очманіти! Що взагалі відбувається?! Як? Чому? Що це за люди?
   — Може відійдемо? Де ви сидете? — запитав Ден у якого вже проявлявся синець.
   Святослав вказав на столик, і міцно тримаючи Емму за руку, пішов у тому напрямку. Уся братія за ним.
   Всівшись за стіл, Святослав представив одне одному усіх присутніх. Коли усі привітались, почались вибачення і прощення.
   Емма відчувала, як Святослав злився на неї… Але чому на неї? Чому не на себе? Зрадник він, а не вона! Яке він взагалі має право на неї гніватись?!
   Сидячи у компанії побитих чоловіків і одного злюки, Емма мріяла лише про одне – піти звідси… і бажанно одній. В думках був план втечі: - подзвонити Мар’яну, вийти начеб-то у вбиральню,… а звідти і на вулицю… і па-па Казанова. Але він так міцно тримав її руку, наче знав її думки і коли вона натякнула на похід у жіночу кімнату, Святослав похитав головою.
   Еммі залишалось лише одне - сидіти і дивитись, як два чоловіки заглушають біль від побиття – коньяком. У того, що розбитий ніс – дуже привабливі риси обличчя: Очі зелені – добрі, які ховались під густими віями і темними бровами, чорна борідка, прямий ніс і усмішка… чарівна усмішка. Ніс,… а що ніс… ніс розбитий, але прямий… тоб-то без перелома. Стосовно іншого чоловіка зі синцем під оком - теж красунчик: здоровий, міцний чоловік, зріст, як у баскетболіста. Брови, вії і коси – темно русявого кольору, карі очі з вогником, ніс з горбинкою, наче попадали кулаком у нього, а не в око,… але це навіть якась родзинка. Коли він усміхався і жартував, - усмішка була, щира не підробна, як і ямочки на щоках. Гарні хлопці… що тут скажеш.
   Емма усміхнулась в душі. Найгарніший… але і найдурніший… сидів поруч і тримав її за руку. Вона хотіла, щоб так було завжди… проте… Він Казанова.
   Чоловіки згадували смішні історії зі школи і час йшов непомітно для них,… але не для Емми. Вона хотіла додому, - хоча компанія виявилась гарною. Просто її душу роздирав біль… біль від того, що на їхніх зі Святославом відносинах, - можна ставити крапку.
   Їй треба було виплакатись… поміркувати - про, що вона геть забулась, хоча приїхала саме за цим… по-мір-ку-вати.