Анна Харламова - Під омелою, Анна Харламова

Глава 18.

     Минула година, від тоді, як вони приїхали додому. За цей час вони встигли приготувати обід, з’їсти його, помити посуд і почати розмову стосовно поход у до клубу.
   — Ну, що сьогодні у клуб. — Широко усміхнувся Святослав.
   — Я не хочу. — Похитала головою Емма.
   — Я не питав, хочеш чи ні. Ми ідемо. — Наголосив він і встав зі стільця.
   — Не командуй! — фиркнувши, дівчина хотіла вийти з кухні, але Святослав її зупинив.
   — Не тікай! — притиснувши її до стінки, він голосно ковтнув. Ну все… вона попалась… чи то він попався?! Його очі заблистіли і у них з’явився вогник, який попереджав про щось хиже.
   — Святославе я не піду. — Ледь вимовила вона. Коли цей чоловік настільки близько, вона втрачає голову… думки лише про одне.
   — Відстрочка… — біля самого її вушка прошепотів хлопець.
   — Дякую.
   — До вечора… Зараз є важливіші справи. — Він посміхається хитро і вальяжно.
   — Що? — Емма не почула відповіді, вона її відчула.
   Він схопив її за талію власно та хижо, даруючи при цьому гарячий поцілунок. Його руки почали задирати її сукню, шукаючи шовкову «квіточку». Емма застогнала у його губи, коли відчула його умілі пальці, які повільно і опустились їй у трусики.
   На цьому ніжність закінчилась…
   Він відірвався від її соковитих вуст і нестримно мовив:
   — О, Господи! Вони тільки заважають… — важко дихаючи, він у шаленому поспіху, розірвав її мереживо і кинув його кудись навмання.
   Емма задихалась від бажання… Тіло пекло вогнем від його доторків… від несамовитої пристрасті… такої пристрасті, що дах зносить. В такі хвилини забуваєш про сором’язливість, про якісь табу… Існує лише бажання, покора… та розкутість у всьому. Усім править пристрасть… і вона охоче піддається.
   Дівчина усміхнулась, коли почула довгоочікуваний звук блискавки. Вона гадала, що він одразу нею оволодіє,… але… Він підхопив її на руки, і посадивши на стіл, розвів шовкові ніжки і вмостився між ними… вірніше… його голова.
   — О-о-о… Святославе… — Вона часто задихала, коли його губи почали цілувати внутрішню частину її стегна.
   Її сукня була задерта, ніжки на його плечах… а він… він між ними… і робить дива. Емма зітхала від кожного його доторку… і просто божеволіла від цієї картини, яка перед нею відкривалась. До божевілля сексуально… непристойно… Це її збуджувало та розпалювало… і вона хотіла… хотіла його.
   — Ем…
   — Що? — ледь дихаючи, запитала вона.
   — Ти вже мокренька? — дивлячись їй у вічі, запитав він. Йому кортіло, щоб вона сказала щось таке, що зведе його з розуму.
   — Опусти голову нижче і взнаєш… — її щічки ураз залились рожевою фарбою, але очей вона не забрала.
   — О, Еммо… — він думав, що вибухне лише від її слів… О, Господи! Що ж… що ж вона з ним робить?!
   Емма закричала… голосно… нестримно,… хапаючись за стіл руками. Відчувши його гарячий язик,… вона злетіла у небеса. Голова відкинулась, тіло стало ватним, очі примружились від задоволення… Проте… ватне тіло у раз стало напружуватись… напружуватись… Цей кайф у низу – не порівняти ні з чим… Ці його дії – не порівняти ні з чим. Відчуваючи далекі хвилі, які з кожним доторком його язика на маленькій горошинці наближають її до забуття – ні з чим не порівняти. Він цілував… проводив язиком туди-сюди… туди-сюди… Але в одну мить зосередив усю увагу на одних і тих же діях… по колу… по колу, з шаленим натиском на клітор…
   Емма почала стогнати, чим завела його ще більше. В цей момент, він бажав  лише одне – щоб вона вибухнула… щоб він відчув її задоволення. Ця ніжна плоть… і те яка вона волога… - змусили його голосно застогнати. І в цю саму мить Емма і вибухнула… схопившись за його голову, притискаючи його гарячий язик до своєї розпаленої «квіточки». Він відчув її пульсації… її гарячі руки… її ніжки, які стискали його голову… і дивовижні зітхання… і задоволений смішок…
   Він поцілував її у «квіточку» і облизавши губи, промовив:
   — О, Еммо… яка ж ти волога… смачна… — він важко дихав і здавалось, що мозок в якомусь тумані… з веселки…
   — Я хочу тебе… неймовірно… хочу. — Емма вчепилася за його плечі і таким чином призивала підвестись. — Прошу…
   — Ем… Я тебе зараз трахну так, що ти не згадаєш, як тебе звати. — Він встав між її ніжками, і опустивши джинси, вивільнив свого нестримного «друга», який дуже рвався у бій.
   — Я і досі пам’ятаю своє ім’я… — дивлячись йому у вічі, мовила вона.
   — Я це виправлю… зараз же… — З цими словами, він увійшов глибоко і швидко... — О-о-о… Ем… — він хрипло промовив її ім’я і в ту ж саму мить знову глибоко увійшов.
   — Прошу… Прошу… — вона притягнула його до себе і її язичок умить розтулив його вуста.
   Зітхання… важке дихання – сплітались в поцілунку, а іноді обпікало губи… шию,… коли все нові і нові ривки не давали змоги поцілуватись. Вони дивились одне одному у вічі і нестримно… до божевілля володіли одне одним. Емма притискала свої ніжки все сильніше до його сідниць, надавлюючи п’яточками, коли він майже з неї виходив… вона просто не дозволяла покинути свої лоно його нестримному, шовково-сталевому члену.
   Він закусив губу… він був майже на піку… Однією рукою, обхопивши її талію, іншою він просунув руку їй у волосся на потилиці і стискаючи його, все швидше і швидше… глибше і глибше входив у шовкові тенета.
   — О, Еммо… Еммо… — голосно вимовивши її ім’я, він вибухнув… не в силах себе зупинити…
   Емма, відчувши його задоволення,… його постріл за пострілом… відчула, як її наздоганяє кульмінація… Уперше у житті… вона кінчила ось так… Це були легкі… майже невагомі спазми… але вона відчула себе – на сьомому небі від щастя.
   Святослав, відчувши хвилі її оргазму, - задоволено застогнав.
   — Святославе… це було неймовірно… — вона хотіла на його вуста і вони не змусили довго на себе чекати.
   — Ем… я не витримав…
   — А я забулась своє ім’я…
   Він усміхнувся, провівши по її розпаленій щічці кісточками пальців.
   — Ти зводиш мене з розуму… Я не можу зупинитись, коли ти поруч… і коли я в тобі. — Він ніжно поцілував її вуста. — Вибач… Ем…
   — Святославе… Ти… ти… жалку…
   — Ну, що ти Еммо… я не жалкую, але я не мав права ось так…
   — Не хвилюйся… У мене такі дні, коли ймовірність завагітніти дорівнює нулю. Тож… — Емма усміхнулась, щоб заспокоїти його.
   — Я дорослий чоловік Ем… і я не дуже хвилююсь навіть, якщо б ти і завагітніла. Ти ідеальна жінка – від якої хочеться мати дітей. — Його лагідний погляд говорив про те, що це правда.
   Емма широко відкрила очі. Вона не думала, що може почути такі слова… ці слова проникли у душу… серце… у кожну клітинку її тіла. Він хотів би від неї дітей?!
   — Ми знайомі з тобою кілька днів…
   — І що?
   — Не знаю… просто… Я так давно хотіла дітей…
   — А зараз?
   — І зараз.
   — То, що тебе так здивувало, коли я сказав, що не хвилююсь за можливість мати дитину?
   — Ти ще погано мене знаєш… ми лише почали пізнавати одне одного…
   — Можна пізнати людину за кілька днів і все для себе вирішити.
   — Можна…
   — Я не той кому потрібні п’ять років, щоб все вирішити. — Він притиснув її знову до себе і палко поцілував, відчуваючи солоний присмак. Відсторонившись він подивився на Емму. — Не плач… Красуне з перчиком.
   — Святославе… чому ти не зустрівся мені раніше…
   — Усьому є свій час… і для нашої зустрічі теж. — Пестячи її волосся, ніжно усміхнувся Святослав.
   — Так… ти маєш рацію. — Вона обійняла його, притулившись до його грудей щічкою. — Святославе…
   — Так? — проводячи пальцями по її спинці, він тішився від думки мати з такою жінкою сім’ю.
   — Я тебе… — Емма підскочила від звуку мобільного. От дідько! Чому зараз?!
   — Що Ем? — в його очах вона бачила очікування… прохання сказати, те що вона почала.
   — Я тебе… тебе зараз поцілую! — припавши до його губ, вона просунула свій солодкий язичок йому у ротик.
   Святослав солодко зітхнув… він почує… почує те, що вона хотіла сказати. На все свій час.
   Знову задзвонив телефон.
   — Чому завжди так «вчасно»?! — засміявся він.
   Ще раз поцілувавши Емму, він вийшов з неї і почув незадоволене зітхання.
   — Це точно! — підтвердила вона.
   — Не хвилюйся… вся ніч попереду… — Застібнувши блискавку, він опустив її сукню. — Подивись хто дзвонить.
   Емма потягнулась за телефоном. Увімкнувши його, вона побачила два пропущених від Тіни.
   — Це моя сестра.
   Святослав відвернувся від Емми, і не дивлячись їй у вічі, сказав:
   — Набери її, а я поки що, у душ. — З цими словами, він поцілував Емму у скроню, і вийшов… але не далеко… встаючи за дверима.
   Емма набрала сестру.
   — Привіт, сестричко! — весело привіталась Емма.
   — Ти де взагалі пропадаєш?! — напосіла невдоволено Тіна.
   — Ну, вибач… я взагалі то на відпочинку. — Зітхнула, дівчина і усміхнулась згадуючи те, що щойно відбувалось на цьому столі.
   — Я так зрозуміла, «зануди» Емми вже нема. — Засміялась вона.
   — Нема. — Емма широко усміхнулась. — Як ти сестричко? Як там твій коханий, дзвонить тобі?
   — Так. От сьогодні вранці… говорили. Правда не довго, він спішив. Ми спілкуємось, але він якийсь дивний. Поводиться, ніби щось приховує…
   — Це ти себе накручуєш! Перестань… він приїде і все у вас буде добре! — радісно усміхаючись, Емма провела долонею по столі.
   — Еммо, я тебе не впізнаю… Ти така весела… навіть голос змінився. Розповідай, що сталося? — Тіна притиснула слухавку ще ближче.
   — Ну, я…
   — Ем… — Святослав влетів до кухні.
   — Так? — Емма різко обернулась.
   — Що таке, сестричко? — запитала Тіна.
   — Нічого… хвилинку, Тіно. — Емма затиснула долонею мобільний.
   — Ем… я… я, не можу знайти своє мило… можеш мені дати те, що купила. — Скоромовкою мовив Святослав.
   — Так, звичайно.
   — Зараз,… добре?
   — Так, так. — Емма усміхнулась. — Зараз тільки з сестрою договорю.
   — Ем… пішли зі мною. — Він хитро усміхнувся. — Помилиш мені спинку.
   — Святослав… відпочинь трішки… — засміялась дівчина. — Хвилинку. — Емма забрала долоню з мобільного і прокашлявшись, мовила: — Тіно, люба… я зараз зайнята, наберу пізніше. Цьом-цьом.
   — Еммо…
   Емма поклала слухавку і пішла на допомогу Казанові.
   Піднявшись з ним на другий поверх, Емма дістала з пакетика лавандове мило.
   — Ось, тримай. — Емма простягнула руку з милом.
   — Що значить – «ось тримай?!». Пішли до ванної…. — він усміхнувся.
   — Святославе… передихни… — засміялась дівчина і підморгнувши, збиралась вийти з кімнати, але рука Святослава її зупинила.
   — Ти просто мене намилиш… ну… чи не просто… — Він потягнув її до ванної і зачинивши двері, почав роздягатись.
   Емма спостерігала за його діями, і все думала… скільки б він перед нею не роздягався, - вона завжди буде затамовувати подих. Цей чоловік – найкращий.
   Він увімкнув воду і цим змусив Емму повернутись у реальний світ.
   Емма намилила руки і торкнулась спини Святослава, він замурликав від задоволення. Так приємно його торкатись… відчувати його шкіру під своїми пальцями… Емма примружилась, не знаючи, як запитати.
   — Звідки це у тебе? — вона подивилась на величезний шрам на стегні.
   — Це ще з дитинства. Окріп пролився.
   — О, Господи! — вона торкнулася пальцями величезного шраму. На цій ділянці ноги не було волосся, - лише одна величезна світла пляма. Емма ніжно почала вкривати шрам поцілунками.
   Святослав заплющив очі, проганяючи клубок в горлі. Такої ніжності він ніколи не отримував… ці миті він закарбовував у серці.
   — Як це сталося?
   — Грався на кухні… каструля,… а далі зрозуміло. Батькам навіть казали, щоб не дуже надіялись, але є дива. — Усміхнувся він, щоб стерти з обличчя Емма сум.  — Ем… все ж гаразд. Я зараз тут і з тобою.
   Не зважаючи на те, що вона була в одязі, а він мокрий, - вона міцно притулилась до нього.
   — Ти моє, Диво. Моє. — Емма обвила його шию руками і тихо промовила: — Лише моє.
   Святослав обійняв її ніжно та лагідно і погладжуючи її спинку, промовив:
   — Лише твій. — Його губи опинились на її волоссі. — Еммо… я… я тебе…
   — Що? — Емма так сподівалась почути те, що бажає серце.
   — Я… я… тебе зараз поцілую. — Нахилившись, і знайшовши вуста Красуні, він пристрасно і водночас ніжно поцілував її.
    Нічого… хай не зараз,… але вона почує те, що він хотів сказати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно