Сергій Холоденко - Щоб ніхто не здогадався

— До вашої уваги — схема. Увага, включаю екран!

Екран спалахнув, і на ньому з’явилося зображення географічного плану кратера.

— Ви готові?

— Так, так, розповідай.

— Кінцева точка польоту на висоті дванадцяти-п’ятнадцяти кілометрів. На ваше бажання в салон можна буде подати кисень.

— Виходить, будемо підніматися височенько, — уголос міркував Марик.

СЕС-15 продовжував:

— Циклони — висхідний потік. Аерон буде підніматися по спіралі, із кожним витком скорочуючи радіус до мінімуму, до точки.

— Скільки на це піде часу?

— Є різні дані.

— Повідом середній показник.

— Шістдесят сім хвилин.

— Кількість витків?

— Сім-десять.

— Скільки часу пройшло від запуску?

— Дев’ять хвилин.

— Як звідси вибратися? — випалив Марик, продовжуючи вишукувати шпарки й чекаючи відповіді, затамувавши подих.

— Питання не зрозуміле, — пішла суха відповідь.

— Та все ти зрозумів, п’ятнадцятий, — махнув рукою Марик. — Чи передбачена евакуація пасажира й у якій ситуації? — запитав він інакше.

— Питання не зрозуміле.

— Усе ясно… — простягнув Марик.

Аер продовжував свій скажений політ. Швидкість була божевільною. За бортом усе миготіло. Розбивати кабіну було вже просто безглуздо — висота була чималою.

— Агов, п’ятнадцятий?

— Слухаю вас.

— У тебе музика на борту є якась?

— Класика, рок, реггі, поп, реп, улі… — відрапортував робот.

— О-о-о… Багатий вибір. А ну вруби-но нам перед невідомо чим… Вруби-но нам… — і Марик чомусь згадав одного з улюблених виконавців свого діда. — Давай легенду реггі — Боба Марлі!

І тільки він договорив, як з динаміків полилася знайома Марику музика. «Клас!» — відкинувся він на спинку крісла, поринаючи в спогади.

Ось так, під спогади й під музику минулих днів, Марик провів близько години. Швидкість усе наростала, і в кабіні аера з’явилася вібрація.

— До кінцевої мети — п’ять хвилин, — вивів Марика із заціпеніння голос робота. — Починаю звіт по хвилинах.

Марик оглянувся — навколо все миготіло, до того ж, його все сильніше стало вдавлювати в крісло.

Йому знову стало не по собі, усе, що відбувалося навколо, почало дратувати.

— Вирубай все! — закричав він. — І зменшуй обороти!

— Виконання другого наказу від мене не залежить.

Але Марику вже було не до його відповідей; у голові з’явився гул, і з кожною секундою ставало важче дихати.

— Кисень подавай, нещасний! — закричав Марик.

— Усе давно в нормі, не треба хвилюватися.

Марика тим часом уже зовсім скорчило.

— Три хвилини, — продовжував безпристрасно відраховувати комп’ютер.

— Ох-йо! — тільки й викрикнув Марик. «Що ж робити? — почав міркувати він. — Адже треба поборотися, треба!»

І тут він згадав слова Марі: «Ти тримав у руках креоній… Згадай нематеріальний образ — це допоможе…»

«Який же образ? Ох, йо!» — йому стало ще важче, але іншого виходу в нього не було, і Марик змусив себе подумки повернутися до подій, які відбувалися в Диких Шахтах.

Аер же, ніби зовсім розуму позбувся; ні з того ні з сього він закрутився, як очманілий, у всіх площинах.

— Ах ти, котися-прокотися! — вилаявся Марик, але в думках продовжував чіпко тримати картинку, яка вже вимальовувалася в пам’яті.

— Одна хвилина! — прохрипіло з динаміків.

«Так, так, так… — продовжував міркувати Марик. — Креоній, пролам, астероїд… Так, так. Що ж, що ж? Майстер!» — гримнуло в нього в голові. І Марик раптом відчув, що йому полегшало. «Здається є, потеплішало…» І тут він піймав себе на думці, що може ясно уявити обличчя майстра лише під час їхнього розставання…. «Чому ж? — логічно почав міркувати він, часу залишалося обмаль. — Ага!» — тільки тепер він уловив ті зміни, які відбулися з майстром. Його обличчя, очі… Увесь його вигляд став світлішим, ніж звичайно. І щось спільне було у вигляді наставника й… астероїда. «Точно!» — зрадів Марик. І цей здогад здався йому правильним, тим більше, що було підтвердження — відбувалося диво: йому в цій страшній круговерті легшало. «Точно! Таке ж світло, яке йшло від креонія. Рівне, м’яке, чарівне… Світло!» — спливло у свідомості Марика, і йому стало так легко, наче він розгадав загадку, яку не міг відгадати три тисячі років… Світло астероїда, яке колись обхопило його колючим потоком, тепер, сяючи у пам’яті, допомогло. Марик чіпко тримав у свідомості й обличчя майстра, і чарівне сяйво