Сергій Холоденко - Щоб ніхто не здогадався

І вона показала рукою на один з аерів. Під ним і по всій злітній смузі спалахнула неонова розмітка.

Марик ще раз огледівся й, знизавши плечима, рушив слідом. В аері було затісно. Зовсім не той комфорт, що в кабіні плюкса. Але це нітрохи не засмутило Марика. Із кожною секундою він був усе далі й далі від своїх неприємностей. Марі провела рукою по панелі керування, ще раз, ще…

— Щось не так?

— Не знаю, кришку заїло.

— Виклич чергового.

— Як, Маричку, це ж стара система, усе на панелі.

І вона спробувала ще раз. Кришку справді заїло.

— От же, чорт! — роздосадувано вигукнула вона. — Треба до чергових збігати. У них має бути ключ спеціальний.

— Давай я, — запропонував Марик, хоча йому й не хотілося залишати кабіну.

— Тобі краще не світитися, мало там що. Мене тут бачили часто. Не хвилюйся, я зараз, — і Марі швидко вислизнула з кабіни, причинивши за собою двері.

Марик же розвалився на сидінні й солодко потягнувся. «Невже вийшло?» — самовдоволено пробурмотів він. Раптом у салоні спалахнуло світло. Марик навіть сіпнувся від несподіванки. За мить світло так само раптово згасло. Але увімкнувся маленький екран, убудований під панеллю керування.

— Доброго ранку, Марку Сергійовичу! — почувся знайомий голос, зловтішно вітаючи його. Марик вп’явся в екран, вдивляючись в зображення.

— Котися-прокотися! — процідив крізь зуби втікач, як тільки усвідомив те, що побачив. Це були Юлик і його шеф, Герман Германович. Марик закрив обличчя руками, проклинаючи себе й усю цю зграю, на чому світ стоїть.

— Наша Марі все зробила прекрасно, — продовжив професор, не приховуючи свого захвату. — Не винуватьте її занадто. Вона мала скласти цей іспит.

Марик отямився. «Що ж це я?!» — пробурмотів він і спробував відкрити дверцята. Яке там! Не допомагали навіть удари ногами. Тут усе було передбачено.

— Не втрачайте голову, — продовжував повчання головний. — Зберігайте спокій. Аер розженеться, потім ми запустимо циклонічний механізм, далі вас підхопить вихор і, як кажуть, уперед, у центр циклона…

«…спеціально розробленого…» — автоматично закінчив фразу Марик.

Тим часом починало світати.

Марик міцніше вчепився в поручні, бо аер раптово смикнувся, а потім плавно рушив уперед.

— Послухай, Юлику, — нарешті заговорив Марик. — Послухай, може, я й винен перед тобою. Може бути. Але я прошу тебе, скажи мені єдине — ви справді відправляли в центр циклона живих істот?

— Все нормально, однокласнику, відправляли.

— І що з ними було?

Юлик мовчав.

— Ну говори ж!

Швидкість аера тим часом збільшувалася, і чути ставало чомусь усе гірше й гірше.

Юлик продовжував мовчати.

— Ну!!

— Усе нормально, — недобре посміхнувся асистент. — Останнього кролика… розірвало на п’ятдесят мільйонів шматочків!

Раптом на екрані з’явилася Марі.

— Маричку, усе може бути не так погано! — прокричала вона. Юлик спробував було зупинити її, але вона майстерно заїхала асистентові ліктем у живіт, і Юлик зник з екрана.

— Марку, послухай. Я чула їхню розмову з професором, — швидко заговорила вона. — Отож, ти тримав у своїх руках креоній і залишився живий, тому в тебе все має вийти. Головне, згадуй усе, що було з тобою, що ти бачив, коли підібрав осколок. Можливо, це який-небудь образ, може, щось нематеріальне, адже креонієвий світ не такий, як наш. Там інші сили, нематеріальні, вищого порядку… І якщо можеш, то вибач…

Марі не встигла договорити, бо екран погас. У салоні аера запанувала тиша. Марик, переповнений усякими припущеннями й здогадами, у повній самотності летів у центр циклона…

Аер, як скажений, мчав над пласким дном кратера, і треба було якось готуватися до майбутніх подій.

— Так, так, так, — бурмотів Марик, гарячково оглядаючись. Колись давно йому доводилося управляти такою машиною.

— Як же! — ляснув він себе по лобі. — Має бути робот-хазяїн!

І він ще раз оглянув панель.

— Угу, так і є, — проговорив він. — Ось ця кнопочка.

І Марик швиденько доторкнувся до неї, перед цим відсунувши кришку самої панелі.

— Радий вітати вас на борту! — відразу з невидимих динаміків пролетіло по салону.

— Ну от, славно, славно, — посміхнувся Марик. — Уже веселіше!

— Аерон СЕС-15 радий вітати вас на борту! — з уточненнями повторив робот.

— Ну, молодець, молодець. Ану ж бо, СЕС-15, доповідайте про кінцеву мету польоту! — кинув пробний камінчик Марик.

— Центр циклона, спеціально разр… разр…

— Ну, я зрозумів, зрозумів, не морочся з назвами. Яка тривалість польоту?