Емі Чуа - Три сили. Як виховують в успішних спільнотах

Нещодавнє дослідження фундації Pew підтвердило, що американці індійського походження не єдині вихідці з Азії, які зазнають проявів расизму і дискримінації491. Уеслі Янґ у New York magazine подає незабутній опис:

Іноді я здригаюся, побачивши своє відображення у віконному склі. Вугільно-чорне волосся. Скошені очі. Жовтаво-зелена шкіра, мов млинець пласке обличчя з байдужим, наче в рептилії, виразом… Часом я підозрюю, що саме так мене і сприймають інші американці: як невидимку, яку годі відрізнити від купи таких самих… Ми не люди, «яким добре дається математика» і гра на скрипці, а маса придушених, пригноблених і зневажених конформістів, квазі-роботів, які просто не мають значення ані в соціальному, ані в культурному контексті492.

Якщо це не очевидно, варто зазначити, що дискримінація й упередження аж ніяк не надають внутрішньої сили. Для будь-кого — і групи з відчуттям вищості не виняток — поступово набутий тягар «неправильного» кольору шкіри чи рис обличчя, безжальна навала стереотипів і медійних карикатур можуть зрештою стати непосильними і зламати дух. (Проте, аби ви знали, Уеслі Янґа, одного із найобдарованіших письменників свого покоління, це явно не зламало). І, як зазначають багато американців азійського походження, «гендерно забарвлені расові стереотипи» лише погіршують493 ситуацію.

У Сполучених Штатах взірцем лідерів чоловічої статі — чи то у голлівудських фільмах, чи то в спорті, чи в корпоративному світі — майже ніколи не виступають азійці. (Почасти з цієї причини багато хто з американців азійського походження був просто у захваті від зіркової кар’єри баскетболіста Джеремі Ліня у New York Knicks). Культурні стереотипи про дотримання правил також відіграють роль. «Білим людям притаманний дуже важливий інстинкт, — сказав професор права Колумбійського університету Тим У в інтерв’ю з Янґом. — Вони вміють створювати враження, ніби лише вони роблять по-справжньому вагому роботу. Ви квотербек. Це така собі зверхність, яку азійське виховання з нас викорінює»494. Зрештою, чоловіки азійського походження опиняються в невигідних умовах не лише в корпоративній Америці, а й на «ринку сексуальних партнерів»495.

Цькування дітей азійського походження у школах не зникає, а, можливо, стає дедалі поширенішим. Проведене 2004 року дослідження в середніх школах міста Нью-Йорк виявило, що китайські діти зазнають словесних і фізичних нападів набагато частіше, ніж темношкірі й латиноамериканці. Причина такого ставлення вочевидь не лише в тому, що китайські школярі менші й слабші за своїх однолітків, а й у переконанні, що китайські дітлахи добре навчаються і здобувають прихильність вчителів. У 2010 році у Філадельфії двадцятьох шістьох азійських учнів побили представники інших рас, тринадцять з них потрапили до лікарні496.

Такі випадки можуть лишати по собі тривалі й психологічно болісні наслідки. Дослідники виявили, що американські учні китайського походження не лише частіше стають об’єктами цькувань, а й сильніше потерпають від симптомів депресії. Ці випадки допомагають пояснити ворожість сучасної азійської молоді до стереотипів про «зразкову меншину». Однак напади на менших і старанніших дітлахів можуть — у супереч намірам агресорів —  налаштувати на успіх. Один із варіантів — світогляд, втілений у хрестоматійному «Колись ти працюватимеш на мене». Інший, можливо, єдиний у своєму роді — варіант Юля Квоня.

Квонь згадує, що в школі його постійно цькували і били, обзиваючи «китайозою» і «чурбаком»497. Він каже, що почав уникати людей і страждати на нервові розлади. Та зрештою, він закінчив Стенфорд і Школу права Єльського університету і виграв реаліті-шоу «Останній герой» 2006 року, частково завдяки своїм фізичним і стратегічним умінням, які здобули йому титули «володаря кілець», «лялькаря» і «хрещеного батька». Невдовзі журнал People назвав Квоня одним із найсексуальніших серед нині живих чоловіків і одним із найпривабливіших холостяків. В інтерв’ю Квонь сказав: «Хоч як мало в мене було шансів стояти перед камерою, приховане підґрунтя моєї загроженості допомагає пояснити, як я тут опинився»498.

Крім насмішки, іще одним чинником непогамовної загроженості для винятково успішних груп в Америці є страх — програти в боротьбі за виживання. Небезпеки бувають реальними й уявними, страх — раціональним та ірраціональним, а занепокоєння щодо матеріального переплітається із глибшими тривогами, що виникають у кожного аутсайдера.

Усі найуспішніші групи в сучасній Америці так чи інакше є аутсайдерами, і всі вони можуть відчувати страх, але євреї — це хрестоматійний випадок. «У душі кожного єврея постійно живе страх, що його переслідуватимуть і навіть уб’ють лише за те, що він єврей»499, — стверджує популярний радіоведучий Денніс Прейгер. Не всі євреї погодяться з Прейгером, але багато хто, можливо, підтримає Даніеля Сміта, який висловлюється не так драматично:

Якщо ви єврей… то змушені жити в світі, в якому — зі складних і незбагненних причин — на вас спрямовано несамовиту всезагальну лють, і внаслідок цієї-таки люті вас спонукають до тіснішого зв’язку зі своїм корінням і навіть чекають цього від вас. Насправді ви немовби уособлюєте окреме сховище всієї приблизно 6000-річної колективної пам’яті та є носієм сподівань цілого народу на виживання… Не хочете непокоїтися? Не хочете бути невротиком? Та годі вам. Ви для цього народилися500.

Тривалі переслідування можуть спричинити низку психологічних реакцій, зокрема відчай, безпорадність, бездіяльність і навіть сором501. Однак інша ймовірна реакція — відчайдушне прагнення піднятися, здобути гроші чи велич і триматися за них. Стати таким успішним, щоб на тебе не могли напасти, чи принаймні мати ресурси для порятунку. Франц Кафка, єврей502, у 1920 році писав у листі до Мілени, своєї подруги-католички, що «загрожене становище, загроженість всередині, загроженість серед людей» змушує «євреїв вважати, ніби їм належить лише те, що вони тримають руками й зубами», і відчувати, ніби «лише матеріальні набутки дають їм право жити».

Євреї не єдина група, яка непокоїться за своє виживання. Мормони зазнали тривалих переслідувань. Кубинські біженці й іммігранти з Африки, тікаючи від авторитарних режимів, часто втрачали все. І в цих спільнотах батьки також передають дітям відчуття ненадійності життя. Звідси походить кредо багатьох іммігрантських родин: у тебе можуть забрати твій дім, твій бізнес і навіть твою батьківщину, але не освіту, тому навчайся ще старанніше.

Тут ми далі не розглядатимемо цю динаміку, позаяк проаналізуємо її детально в наступному розділі. Натомість ми перейдемо до зовсім іншого виду загроженості, дуже поширеного яскраво проявляється в євреїв. І походить він не від переслідувань, а від батьків — хоча хтось скаже, що одне не виключає іншого.

Діти іммігрантів часто відчувають потребу спокутувати принесені батьками жертви, але здається, що в єврейській