Емі Чуа - Три сили. Як виховують в успішних спільнотах

від нього пахне каррі, викладач звертається до нього і каже: «Чому б вам не прийняти душ? Чому б не побризкатися одеколоном або ще чимось, перш ніж приходити в університет? Від вас увесь час пахне каррі». Мені це здається дуже кумедним, але водночас і дуже принизливим463.

Після 11 вересня 2001 року вихідці з Південної Азії, хай якої віри, стали в Америці об’єктом антимусульманських й антиарабських підозр і насилля. Чоловіки-сикхи у своїх тюрбанах — предмет гордості в Індії — особливо помітні й часто отримують тавро «терористів», а не статус захисників464. («Ви, арабські жовтопикі виб***ки, ви всі — трупи, ми вас усіх повбиваємо», — кричав білий чоловік сикхові після теракту 11 вересня)465. Індійські таксисти розповідали про випадки, коли на них плювали і називали їх арабами466.

У сучасній Америці індійців за расовою приналежністю відносять до азійців. Хоча тривалий час їх вважали європеоїдами, але вирішальним є той факт, що їх не сприймають як білих. (У 1923 році Верховний суд Сполучених Штатів здобувся на постанову, що хоча корінні пенджабці, «представники вищих каст в індуїстській традиції», можливо, належать до «європеоїдів», та вони не є «білими», а отже, не підпадають під привілеї для «вільних білих громадян»)467. Численні американці індійського походження заявляють, що їхня спільнота й далі зазнає упередженого ставлення468. Для пожвавлення бізнесу серед індійців-власників готелів у США поширена практика «відбілювання» вестибюлю: на рецепцію вони наймають білих. Один власник готелю сказав: «Гадаю, іншого виходу немає. Якщо у вас висококласний готель, а гостей реєструє індієць… Знаєте, наше суспільство часом ставиться до нас недобре». Є ще одне свідчення, що комплектувати рецепцію європейцями краще, аніж індійцями:

Навіть якщо це іноземець — нічого страшного. Буквально кілька тижнів тому мені в готелі трапилася француженка на рецепції… Знаєте, це створює своєрідну атмосферу. Мені це подобається. А от індійцям годі справити таке враження469.

Для багатьох американців індійського походження такі упередження є болісною реальністю, однак незвичне поєднання вищості й загроженості знов-таки може стати потужною мотивацією. У 1971 році, відмовившись від «жирних» вакансій, які йому пропонували після закінчення Індійського технологічного інституту в Делі, Раджат Ґупта приїхав до США470 і вступив до Гарвардської бізнес-школи. Журналістка Аніта Раґхаван пише, що Ґупта походить із «одного з найдревніших родів Індії». Його батько навчався у Великобританії: лише 0,1% населення Індії за часів підпорядкування Британії мали цей привілей. Крім того, «у суспільстві, де колір шкіри мав першочергове значення, і Раджат, і його батько Ашвіні були світлошкірі. Це слугувало явною перевагою і забезпечувало природну вищість»471. Однак попри те, що Ґупта був одним із найкращих у своєму випуску в Гарварді, йому відмовили в усіх компаніях Уолл-стрит, зокрема (насамперед) у консалтинговому гіганті McKinsey472. Двадцять років потому Ґупта очолить McKinsey473.

Соціологиня Бандана Пуркаяста стверджує, що за патернами, здавна притаманними іммігрантським спільнотам у США, багато американських батьків індійського походження «дуже прагнуть досягнути успіху “зразкової етнічної меншини”», вимагаючи від дітей високих результатів у навчанні, щоб «дистанціюватися від тих, хто вважає їх “справжніми” меншинами на кшталт темношкірих або латиноамериканців»474. Інші вихідці з Південної Азії в Америці висувають до своїх дітей аналогічні вимоги внаслідок простого переконання, що небілі у Сполучених Штатах мають показувати надзвичайно високі результати, щоби досягти успіху. У будь-якому разі вони «чинять постійний тиск на своїх дітей, вимагаючи від них бути кращими, розумнішими й успішнішими в навчанні порівняно з білими однолітками»475.

Ставлення до раси в американців індійського походження в другому поколінні є надзвичайно складним. Юні нащадки вихідців із Південної Азії цілком можуть опинитися в ситуації гострого конфлікту з батьками, якщо зустрічатимуться із афро- або латиноамериканцями476. Мешканці порівняно заможних білих передмість більше захищені від расизму477, однак зовсім оминути «кольоровий бар’єр» у США важко, і багато молодих американців індійського походження відчувають ту чи іншу форму «етнічної загроженості». Серед американських підлітків індійського походження навдивовижу поширеним є тренд «відбілювання» шкіри478. Двадцятитрирічний фахівець індійського походження згадує:

Мені завжди здавалося, що я не маю шансів на прихильність дівчат, бо я був смаглявим і волохатим — аж ніяк не схожим на хлопця з обкладинки. Тому доводилося привертати увагу іншими способами. Я зосередився на навчанні й суспільному житті школи… У моєму випадку відчуття загрози через мій смаглявий колір шкіри особливо загострилося після 11 вересня. Кадри із в’язниці Абу-Ґрейб (білі американські солдати знущаються з оголених темношкірих чоловіків) лишили в мені дуже глибокий слід479.

Відчуття вищості, яке отримують у спадок американці індійського походження у другому поколінні, відрізняється від того, яке привезли з собою їхні батьки. Культура іммігрантських спільнот в Америці ніколи не є чистим втіленням стародавніх традицій. Унаслідок конфронтації з американським суспільством неодмінно відбувається трансформація480. У Сполучених Штатах кастові й регіональні відмінності почали набагато менше важити для індійців (хоча все ще можуть відігравати роль у шлюбах)481. Багато молодих індійців, зростаючи, рідко чують, як в їхніх родинах говорять про касти. Такі розрізнення загалом вважаються дискримінаційними482; ба більше, досвід «індійської» (або «південноазійської») ідентичності об’єднав американців індійського походження, долаючи кастові й регіональні відмінності483.

Натомість індійці в Америці створили новий «наратив вищої культури»484. Це нове відчуття вищості частково пов’язане з родиною. Родинам американців індійського походження притаманні надзвичайно тісні зв’язки, і в них найнижчий серед усіх інших вихідців з Азії рівень змішаних шлюбів485. За нещодавнім дослідженням фундації Pew, майже 70% індійців у Сполучених Штатах (більше, ніж у будь-якій іншій спільноті азійського походження) вважають, що порівняно з американськими родини з їхньої країни походження міцніші і є ліпшим втіленням сімейних цінностей. Багато американців індійського походження наголошують на своєму практикованому в новий спосіб індуїзмі486 (ця ідентичність виключає приблизно 10% мусульман, а також 18% християн, 5% сикхів і 2% джайнів серед американців індійського походження)487. Усюди у Сполучених Штатах спостерігається бум в індуїстському храмобудівництві, попри те, що храмові релігійні практики потребують суттєвої трансформації488 індуїзму порівняно з його індійською формою (традиційний індуїзм децентралізований і не має постійних обрядових канонів або розкладу богослужінь). Крім того, ці центри відіграють роль суспільних інститутів, посилюючи спільну індійську ідентичність489.

Однак, можливо, найважливішим елементом відчуття вищості американців індійського походження нині є зворотній зв’язок: реакція на винятковий успіх спільноти. Важко знайти у Сполучених Штатах індійця, який так чи інакше не знав би, що його спільнота в Америці є надзвичайно успішною — успішнішою за білих. Зрештою, індійська спільнота в Америці розвинула глибоку, нехай навіть не висловлювану вголос, переконаність в існуванні своєї «особливої й вищої родинної/етнічної культури». Це відчуття вищості у поєднанні з невгамовним етнічним занепокоєнням є класичним рецептом забезпечення драйву Трьох сил490.