Марія Іванівна Чумарна - Мольфар

фен-шую“. Я слухав, мов заворожений, — магія символів, легенд, казок поєднувалася з кожною річчю в цій „майстерні“.

Я не хочу називати її імені і не хочу вигадувати іншого. Зараз розумію, чому це важливо.

Вона зворушливо розповідала свою історію.

Народилася в глухому карпатському селі. Виросла в атмосфері краси і магічних таємниць. Її бабуся була дочкою мольфара. Про це знало все село — і їх трішки побоювалися. Мама теж добре розумілася на травах, уміла лікувати людей, але про мольфара, свого дідуся, не хотіла говорити. Вона його ніколи не бачила…

При згадці про мольфара у мене йокнуло серце. Згадав усе пережите — і миттєво відкинув спокусу щось розпитувати. Але й навряд чи вона знала щось більше від того, що почув я у своїх мандрах Карпатами…

— Бабуся перед смертю розповіла мені багато цікавого… Тоді я слухала її розповіді, мов казку, — але мало що розуміла. Згодом почала усвідомлювати, що бабуся настійно повторювала деякі історії по декілька разів, аби я просто їх запам'ятала…

І тепер вони в мені проявляються, допомагають творити свій світ, бути в ньому незалежною…»

* * *

«Я ходив по цьому казковому простору і розглядав кожну деталь, яку вона, господиня, зуміла вигідно підкреслити, увиразнити.

До стелі було прикріплено дерев'яні балки, на яких вирізьблено давні символи сонця. Принаймні таким було моє уявлення про них. Над вікнами простягався величезний триметровий рушник, по якому вилася виноградна лоза.

Помітивши, що я уважно розглядаю цей рушник, дівчина сказала:

— Це подарунок моєї бабусі. Дивний орнамент, правда? На Гуцульщині такі узори зустрічаються дуже рідко, вони більш характерні для центральної України, півдня і Слобожанщини.

— Я, власне, дивлюся на нього, бо колись бачив подібний узор на старовинній сорочці свого діда. Ніби ж не чоловічий орнамент…

— А звідки ти родом?

— Я народився у Києві, але батьки мої родом із Запоріжжя.

— Може, в твоєму роду були козаки-характерники? Це — символіка дуже сильних людей…

— Козаки були, це точно, а от про характерників я хіба що у книжках читав… А чому — виноградна лоза, а не якийсь хрест чи квадрат?

— Сила має спрямовуватися. Ось поглянь, — вона підвела мене до стіни, на якій в ромбовидній заглибині було розміщено чотири дерев'яних тарелі. — Це типові для гуцулів дуже давні ритуальні символи. Зараз уже рідко хто знає, для яких саме медитацій чи ритуальних дій використовувались ці „мандоли“. Але колись вони служили для концентрації сили, це однозначно. Сила акумулювалася в центрі круга чи квадрата, — і або розсіювалася, або накопичувалася. Чесно кажучи, я не надто серйозно колись вникала в те, що мені розповідали, а зараз уже й нема в кого розпитати… В училищі здебільшого акцентували на технічних прийомах і техніках, а сам орнамент народжувався в кожного художника десь у глибинах підсвідомості…

— Це як у східних релігіях? Мандоли досі використовуються в Індії…

— Звичайно, ми ж усі з одного тіста виліплені, чи точніше — з однієї глини… Так само узори на сорочці: або активізували певні енергії, — як це виразно видно ось на цій весільній сорочці… тут все працює на вивільнення і накопичення сексуальної енергії, на зачаття… Або сорочка захищала тіло від стороннього ока, або мала організувати внутрішню силу людини…

— Якщо говорити про застосування ромбів чи квадратів, чи кругів у просторології — це мені дещо зрозуміле. Але чому лоза? Це рослинний орнамент: він може хіба що активізувати життєву енергію. Так я зрозумів…

— І так його здебільшого використовують. На жіночих сорочках, на писанках, в кераміці…

Але ось поглянь: це фрагмент дверей іконостаса із колишньої церковці в нашому селі. Ті розвалили, — збереглися лише деякі ікони і фрагменти різьблення по дереву…

— Той самий орнамент, що на рушнику!

— Зрозуміло, що „царські врата“ у храмі були дуже символічними. Орнамент — кодовий запис христової езотерики…

— Ти маєш на увазі, що в його вченні Виноградарем є сам Господь?

— Так, а Слово Боже — виноградина. Христос казав про себе: „Я — правдива виноградина…“

— Зрозуміло, чому ти згадала про характерників: козаки були щирими християнами…

— Так, але тут є ще щось більше. Воно не суперечить християнській символіці… Бабуся розповідала, що символи сили були різними. І ті люди, які володіли особливою силою і великими знаннями, мали дотримуватись законів любові до всього, що оточувало їх — до людей, звірів, рослин, до землі і води… Вони не мали права використовувати свою енергію проти чогось чи когось, — тільки на добро і на життя… І були такі часи, коли на землі панував мир і спокій…

— А потім люди стали порушувати цей закон…

— Так, і траплялося навіть, що задля збереження миру проти порушників закону іноді використовували молитву смерті…

— А це що таке?

— Не знаю точно, як це виглядало, але ті старійшини роду, чи вожді, чи як їх у кого називали, які були наділені великою силою, ніби виносили вирок людям, що порушували закон і творили зло. А пізніше, казала бабуся, стали траплятися випадки, коли й ті старійшини почали користуватися своєю силою не на добро. І тоді сила відступила…

Хоч дотепер є люди, — ти знаєш, які користуються різними видами магії.

— А яке відношення до магії має виноградна лоза?

— Це і є символічний кодовий запис цього закону, якого мали дотримуватися люди сили. Вони вірили, що в душі людини є невидима „книга“, в якій записуються не тільки події, що ставалися з людиною у житті, а навіть всі її думки і слова. Слово в магії має найбільшу силу. Як у вченні Христа… І виноградна лоза є своєрідною „моделлю“ цієї книги: „деревом мудрості“, „деревом відповідальності“, — чи як це назвати…

Ось, дивися: крайнім на гілці цього „дерева“ є виноградинка — „слово“. Людина є носієм слова — то можемо вважати, що ягідка є також символом людини…

— А гроно — це її життя?

— Можна і так сказати: гроно винограду чи інших плодів символізує єдність думок, слів і дій, що складають наше земне життя. І не стираються з нашої пам'яті. Кожна ягідка — слово, гроно — дія через слово, гілочка пов'язує ці грона з основним стовбуром, з родом і людством, стовбур — з коренем, з початком початків, корінь — із землею, а земля єднає нас із всесвітом, всесвіт — з Богом. Цей узор мав нагадувати людині про те, що її індивідуальна сила завжди перебуває у зв'язку з найвищою силою…

— А якщо людина скористалася в певний момент своєю силою всупереч загальному закону?

— Оскільки кожна виноградинка поєднана з усім всесвітом,