Марія Іванівна Чумарна - Мольфар

І приснився йому старий Юр. Стояв перед своєю хижею — спиною до Дмитра — і мовчав…

— Дмитре, ти з цього вийдеш! — бадьоро сказав на прощання Микола. — Коли людина перебуває в рабстві, у неї є світла ціль: ковток свободи. І це дає їй силу жити. Але коли вона нарешті отримує довгождану свободу — то ніби втрачає ґрунт під ногами… розумієш? Люди не вміють користуватися свободою зразу: спершу вони просто відчувають, що втратили ціль, а вона була їхньою опорою… Але потім свобода сама починає діяти в тобі, вона не може довго сидіти без діла! Так що все у тебе буде добре!

* * *

Спершу треба було навчитися засинати без страху. Дмитро перестав напиватися — і відчув, що сни знову стали ніби другим планом його життя. Але дзеркала з мармизами зникли. У снах він все частіше зустрічався зі старим Юром.

А одного дня йому приснилася Анна… вона запитала, які його враження про книжку «Бунт Сократа»…

Ах, «Бунт Сократа»! Він так і не дочитав…

Увечері знайшов книжку, відкрив — і вперше помітив автограф Анни. А внизу — дата і номер мобільного телефона…

Тремтячими руками набрав номер.

— Алло! — серце тенькнуло від її голосу…

«Дерево буде жити!» — глибоко в пам’яті озвався другий голос…