Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

А відкривати їй свою сердечну таємницю - найгірше, на що можна наважитись.

Ось і зараз вона стояла в кутку, разом із іншими слугами, й пильно стежила за Ліндою, за кожним її рухом. А неподалік від неї те ж саме робила Кет разом зі своїми покоївками. Як би не було дівчині шкода сестру, все ж вона відчувала, що задихається.

Лінда ніколи не вміла танцювати й не отримувала від цього жодного задоволення. Вона би стояла собі під стінкою, якби Кет не почала благати. Тій, мовляв, так хотілося поспостерігати, як сестра розважається, це її дуже радувало й допомагало забути про померлого чоловіка.

Дівчина не знала, скільки ще витримає ось так. Краще б і справді вийти заміж, аби тільки позбутися цього контролю.

Або може…

-Ви кажете, що ви мені друг? - звернулася вона до Рональда, який танцював поруч із нею.

Він  гарно рухався. Багато дівчат заворожено спостерігали за ним і кидали розлючені погляди на Лінду.

«Я кохаю набагато кращого за нього» - думала дівчина. Якби ж ці дівчата побачили Гаррі, тоді, коли він був у мокрій сорочці, вони би втратили свої щелепи.

-Звичайно - відповів Рональд - Я сказав, і так і є.

-Тоді допоможіть мені, як друг.

-Що я маю зробити?

-Відведіть мене на вулицю й залиште там саму. Ненадовго.

Рональд запнувся.

-Але…Якщо я це зроблю, тоді ваша сестра…

-Не зважайте на неї. Я потім сама їй усе поясню. Просто вона не дає мені й кроку ступити без її контролю. Я б охоче побула на самоті хоч трохи.

-Та.. - Рональд роззирнувся.

-Прошу вас. Я не залишуся в боргу.

Лінда відчувала, що прямо зараз, негайно, доки Шарлотта не дивиться на неї, має вийти. Нехай ненадовго. У цій залі не вистачало свіжого повітря.

-Але якщо ми будемо з вами самі на вулиці, вас буде скомпроментовано…

-Не буде, бо ви підете й залишите мене на самоті. Я попрошу вас іще відволікти мою покоївку. Скажіть їй, що мене зайняв розмовою якийсь дуже привабливий чоловік.

-Ну…гаразд.

Все вдалося. Лише кілька хвилин, доки Шарлотта, нарешті, не дивилася в бік своєї хазяйки. Кет теж була зайнята розмовою з якоюсь дамою. Так Лінда й опинилась на самоті на вулиці, коли Рональд вивів її під руку, а потім пішов.

Ну що ж…може, мати друзів не так і погано. Несподівано, але Рональд врятував її. Дівчина вдихнула повітря на повні груди й раптом почула, як звідкілясь із кущів чийсь голос кликав її.

Вона добре впізнала його й завмерла.

Як таке могло статися? Чи може, вона вже марить, бо так хотіла почути цей голос останні два тижні?

Це точно марення. Лінда інстинктивно обернулась і…

Побачила його.

Гаррі стояв біля кущів і дивився на неї. Поруч нікого не було. Всі пішла до зали танцювати. Їх ніхто не бачив.

Лінда кинулась до нього. Нехай би він був привидом, вона так хотіла обняти його останніх два тижні!

Він не був привидом! Він справді опинився тут, якимсь дивовижним, незрозумілим способом…

-Як ти…як ти тут? - запитала Лінда, притискаючись до хлопця. Вперше за останні два тижні вона почувалась щасливою та спокійною. Бо він був поруч. Бо він прийшов, щоб побачити її.

-Я вже кілька днів ходжу по балах і чекаю, доки вдасться застати тебе на самоті.

-Як ти дізнався, що я тут?

-Ненсі сказала.

-Ненсі?

Лінда відчула, як її накриває хвиля вдячності до колишньої покоївки.

-Твоя сестра її звільнила.

-Кет? Але чому?

Гаррі знизав плечима.

І як вона відразу не здогадалась, що Ненсі не могла піти сама?

Різні складові картини в голові Лінди зібралися в одну. Чорт! Так от звідки ця Шарлотта, от чому вона така, от через що під її вікнами стовбичать конюхи…

Її життя останні два тижні не належало їй. Лінда відчула лють і образу. Кет видавалась такою доброю, мудрою, знаючою все…

-Я хотіла написати тобі - пробурмотіла дівчина й поклала голову хлопцеві на плече - Але не могла. Ніхто не казав твоєї адреси, і я останнім часом взагалі не можу ніде лишитися на самоті. Тільки от зараз, якби не Рональд…

Лінда відчула, як Гаррі напружився, й зрозуміла, що сказала зайве.

-Я бачив, як ти з ним танцювала.

Він перестав обнімати дівчину. Лінда відчула, як він миттєво перетворюється на закритого, захованого за стіною, яким був і раніше, коли вони сварились.

-Ні, ні! - вигукнула дівчина: її накрив страх, що зараз знову все зіпсується, й він піде, тепер уже остаточно - Це не те, що ти подумав! Я танцювала з ним, щоб ніхто інший не пропонував мені того!

-Ніхто й не збирався - Гаррі остаточно забрав руки й склав їх на грудях.

Він навіть трохи віді йшов.

Лінда починала сердитись. Він зʼявився тут, аби в чомусь її звинувачувати? І як він міг, не знаючи, з чим вона зіткнулась та стільки наплакалась за ці два тижні?

-Я шукав тебе, щоб дещо повідомити - сказав Гаррі до того, як дівчина народилась висловити протест.

Він не хотів випускати її зі своїх обіймів. Не хотів відходити, нічого з того, що робив. Але спостерігати за тим, як вона постійно танцює з Рональдом, було надто боляче. І Гаррі не дуже розумів, чому це не могло означати саме те, про що він думав і що бачив.

У вищому світі - вірніше, в редакції газети, де вони з Алексом працювали - вже активно обговорювали, що Рональд Барьтон таки отримає своє і згодом стане баронетом. Казали, що тільки сліпий не помітить, настільки сильно юна панянка Райт прихильна до нього. І справді, все так і було, він це не тільки чув, але й бачив на власні очі.

-Отже - Гаррі не знав, чи варто про це говорити, й чи був сенс у всьому, що зараз відбувалося. Але він не міг просто так зникнути - Ми отримали листа з Америки. Відповідь на наші роботи, які ми надсилали.

Лінда завмерла. Знову він про це!

-Редактор і власник газети готовий узяти нас на роботу. Надати й оплатити житло перші місяці. Відразу, як ми приїдемо, й на дві родини окремо. Тобто, для Алекса й Наталі, та…