Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

-Поки не знаю. Але неодмінно щось зроблю. Я прошу вас - Кет, нарешті, подумала, що одне невинне бажання можна й втілити.

Вона простягла руку й торкнулася руки Алекса.

-Прошу вас - сказала вона - Не позбавляйте мене сестри. Ваш Гаррі знайде собі ще сотню таких, що будуть кохати його по-справжньому, будь-яка зможе стати його вірною подругою життя. Але не Лінда. Це не для неї.

-Нехай краще вона більше ніколи не підходить до Гаррі - відповів Алекс.

-Нехай. Я вжила необхідних заходів. Але якщо це станеться, я хочу знати.

Кет поклала на парну стійку папірець із адресою будинку батька й простежила, щоб Алекс помітив його.

-Нічого поганого від того не буде - сказала вона - Ви поїдете собі, як і хочете. Але без Лінди.

Алекс узяв папірця. Спостерігаючи за його правильними, витонченими рухами, Кет подумала, що, можливо, між чоловіками з аристократичного світу й тими, кого вона вважала голодранцями, насправді немає дуже великі різниці…

Окрім однієї. Вони ніколи не зможуть стати достойними вітчимами для віконта Пікфорд.

Кет заплатила за випивку, яку замовив Алекс, і пішла. Сьогодні вона мусила ще відправити записку Рональду Бартону. Той загрався в друзів, і Лінда вважала його безпечним, але настав час йому діяти.

Так минуло два тижні.

Всього через день після розмови з Гаррі Лінда почала шкодувати про свою відповідь і виявила, що була не права.

Вона мала підтримати його. Він прагнув кращого життя й ішов до своєї мети. Вона не могла зробити те ж саме через…

Страх, невпевненість у собі, відчуття обовʼязку перед сестрою та батьком. Лінда записувала це в своєму щоденнику й розуміла, що виявилась поганою другою половинкою. Якщо Гаррі й хотів узяти її з собою до Америки, то тепер уже точно передумав.

Навіщо вона йому? Кет права, їй ніколи не стати такою, яка йому потрібна. Вона ні на що не здатна й навіть не знає, чим зароблятиме на життя, коли житиме самостійно.

Лінда заливалась сльозами й дуже хотіла забрати все образливе й холодне, сказане Гаррі, назад. Він вирішив, що вона не вірила в нього, і може, так було, але ж вона вважала, що він здатен стати баронетом. Тоді й успішним журналістом - цілком.

Лінда страждала й дуже хотіла побачити Гаррі. Вона мусила сказати йому, що насправді боїться й не вірить у себе, мала пояснити, що її відмова не означає відсутність почуттів. Чи, може, хоча б зрозуміти, що він досі кохає її, або, принаймні, готовий покохати знову…

Але зовсім скоро Лінда збагнула, що навколо неї відбувається щось незрозуміле.

По-перше, Ненсі несподівано звільнилась, нічого їй не сказавши. Кет повідомила, що служниця просто пішла, й приставила до кімнати Лінди іншу. Нічого не сказавши сестрі. Нова покоївка - жінка років тридцяти пʼяти на імʼя Шарлотта мала обличчя, схоже на цеглину. Таким не довіряють не тільки сердечних, а й взагалі ніяких таємниць.

Шарлотта ходила за Ліндою всюди, як тінь, і майже ніколи не говорила. Вона відкривала рота тільки тоді, коли потрібно було сказати «так» чи «ні», і увесь час її обличчя майже не рухалося. Воно лишалося цеглиною, і через його постійну присутність Лінді було незатишно в рідному будинку.

Отже, тепер вона втратила єдину нитку, що могла би повʼязувати її з Гаррі. Дівчина й хотіла б довірити свою таємницю котрійсь із інших покоївок, проте увесь їхній склад несподівано змінився всього за кілька днів. Юні дівчата, закохані в Гаррі, пішли геть за Ненсі, а їм на сміну прийшли жінки, застебнуті на всі ґудзики й схожі на Шарлотту.

По-друге, прогулюючись у садку, Лінда кілька разів натикалась на конюхів, які стовбичили під її вікнами. На запитання, що це означає, вони стверджували, що насправді не стежили за нею, а просто проходили повз та вирішили зупинитися. Але щось у цьому було нечисто.

По-третє, Кет раптом зробилась занадто активною в своїй увазі до сестри. Вона постійно просила Лінду то побути з нею, то прогулятися чи погратися з Генрі, то поїхати разом на бал. Оце, останнє, було для дівчини справжньою мукою.

Вона ненавиділа великі скупчення людей, особливо дівчат її віку, в яскравих сукнях та з високими вишуканими зачісками. Здається, вони так сильно затягували волосся, що ледве могли рухати обличчям. Лінда ненавиділа їхні натягнуті посмішки, заздрісні погляди й шепотіння за її спиною.

Вона ні на кого не звертала уваги й майже не бувала на балах. Але тепер Кет заявила, що їй терміново потрібно розвіятись і побувати десь не на самоті, провести більше часу з сестрою.

Тож Лінда мусила гарно вдягатись і супроводжувати Кет на бали, де її незмінно всюди й завжди зустрічав Рональд.

Вона танцювала тільки з ним. Не з великого бажання, просто так її не чіпали інші кавалери. Лінді було байдуже до всього, тим більше, Рональд виявився не дуже завидним нареченим. Дівчина, до якої він залицявся до того, відмовила йому.

Лінда вже під час першого танцю сказала, щоб Рональд і не думав вбачати в цьому щось серйозніше за її бажання розважити сестру. Він погодився й підтвердив, що досі лишається їй тільки другом. Далі Рональд вів беззмістовні розмови, Лінда робила вигляд, що слухає, і увесь час уявляла Гаррі на його місці.

Її коханий ніколи не опинився б тут. Навіть заради неї. Він швидше вмер би. Лінда не знала, сумувати через це чи пишатися Гаррі, адже він залишався вірним собі, хоча за її допомогою міг би отримати все, чого досі не мав.

Дівчина хотіла написати йому, але не змогла дізнатися його адресу. Всі конюхи в один голос стверджували, що не знають її. Вона б звернулася до Ненсі, але та пішла й невідомо, де її шукати. Не просити ж Шарлотту з її цегляним обличчям!

Лінда більше не могла нікуди ходити сама. Покоївка слідувала за нею, як тінь. Навіть коли вона просила залишити її в спокої, наказувала й навіть кричала, та нікуди не йшла. Лінда зверталась до батька й просила замінити її, але той сказав, що вже втомився шукати їй покоївок, тож нехай порозуміється з Шарлоттою.