Калашнікова Лідія - Сила тяжіння. Частина 2, Калашнікова Лідія

-Е…В нього нікого немає, пані віконтесо. Тільки друг дитинства. Ну, майже брат. Вони разом росли.

-Он як. І хто ж він?

-Алекс Баттерст, пані. Так його звати. Вони разом живуть і працюють.

-Гм…А ви знаєте, де цей Алекс буває? Так, щоб зустріти його без Гаррі, самого?

-Як не знати, місіс. Він часто буває в шинку.

Один зі слуг сказав назву. Кет ніколи її не чула, та й не дивно. Вона була налаштована рішуче й не боялась ніяких шинків.

-Гаррі туди не ходить, пані. Він майже взагалі не пʼє.

Кет подавила в собі повагу до голодранця. Нехай він і справді милий, проте задурив Лінді голову. Це пора завершувати.

-Гаразд. І ще. Ви - вона вказала на трьох дебелих конюхів - від сьогодні стоятимете під вікнами кімнати моєї сестри. Так, щоб вона вас не помітила. Якщо вона надумає вилізти й утекти таким чином - завадьте їй.

-Але…Як? - хором запитали всі троє.

-Це мене не стосується. Моя сестра може утонути що завгодно. І вона володіє цими..бойовими мистецтвами. Здається. Тому не вірте їй і будьте насторожі. Коли вона все одно втече, я звелю висікти вас трьох.

Кет сказала це й пішла, лишивши спантеличених слуг позаду.

Раніше вона ніколи не зробила б такого. Тільки заради Лінди, задля того, щоб вона не наробила дурниць.

Кет мусила звернутись до відвідувачів цього бару з дуже дивним запахом і незвичайним антуражем. Рішучість у ній перемагала страх, проте по спині все одно бігли мурашки, бо всі, хто сидів за столами чи стояв, роздивлялись її.

Кет скорчила зарозуміле обличчя - вона чудово вміла це робити - й попрямувала прямо до гарної стійки. Їй сказали, що той білявий коренастий хлопець у чорному поношеному одязі - саме той, хто їй потрібен.

-Алекс Баттерст?

Алекс обернувся й мало не відскочив. Поруч із ним стояла огрядна, проте ще дуже молода та дуже гарно вбрана жінка в чорному.

-Та..Так - він інстинктивно захотів розгладити на собі одяг та поправити волосся. Ага, ще випрямити спину й плечі…

-Мене звати Кетрін. Кетрін Пікфорд. Віконтеса Пікфорд. Я старша сестра Лінди. Розумієте, якої?

Алекс відразу зрозумів.

Такий привабливий хлопець, думала Кет. Вони приблизно одного віку. І вона досі не мала нікого, окрім старого чоловіка…

Ні, не можна. Вона тут не для таких дурних думок.

-Так, розумію, місіс Пікфорд, але не розумію, до чого тут я і навіщо ви тут.

Кет опанувала себе. Вона так давно…та взагалі ніколи не стояла настільки близько до молодого й привабливого чоловіка.

-Ви знаєте про інтрижку вашого друга з моєю сестрою?

Алекс знизав плечима. Але його очі блиснули роздратовано, що порадувало Кет.

-Звісно, знаю. Але я Гаррі не батько, він робить, що хоче.

Це теж звучало роздратовано й навіть сердито.

-Ви це не схвалюєте, чи не так? - запитала Кет.

-Навіщо вам це знати?

-Бо я… - Кет зиркнула на чоловіка, що стояв за барною стійкою. Вона ніколи раніше не бувала в таких закладах, і їй робилося страшно від того, що Гаррі міг би привести Лінду сюди.

-Я цього не схвалюю - сказала вона, напускаючи на себе вигляд жінки, яка щодня ходить по шинках - Я думаю, що моя сестра та ваш друг зовсім не пара.

-Звичайно. Вашій сестрі краще вийти за якогось пана, такого ж манірного, як вона сама.

Кет відчула образу. Лінда зовсім не манірна, вона ніколи такою не була!

Але не можна відхилятись від теми. Вона й цей Алекс мають спільну мету.

-А вашому другові варто одружитись із якоюсь біднячкою - сказала Кет - І вже точно не брати мою сестру з собою до Америки. Їй не місце у вашому житті.

-Я казав Гаррі про це багато разів. Але ваша сестра заморочила йому голову. Він закохався по самі вуха, знаєте, як це буває.

Кет відкрила рота.

Закохався?

Але ж вона думала, що це просто гра. Просто дурні амбіції голодранця, який надумав, що може привернути увагу доньки баронета, та ще й забрати її хтозна куди.

-Вони більше не разом - Алекс розвів руками - Ваша сестра його кинула. Тож я не розумію, чому ви тут.

Кет скинула заціпеніння.

Кохання коханням, але здоровий глузд має перемогти. Це почуття не може існувати, воно юридично заборонене й протиправне.

-Я тут, бо моя сестра ще не остаточно закинула цей роман. Я її знаю.

Кет мала брехати. Вона ненавиділа робити це, проте ще від матері знала - іноді в цьому виникає нагальна потреба, і буває, що правда набагато небезпечніша за брехню.

-Моя сестра вигадала собі це почуття, бо їй нудно й хочеться додати трохи цікавості в повсякденне життя - продовжила Кет - Вона ще не покінчила з ним і думає, чи не погодитись їй на пропозицію вашого друга. Але ми з вами обоє знаємо, що цього не має статися.

-Я не можу звʼязати Гаррі. І він не залишиться тут. Ми поїдемо, це вирішено.

-То їдьте. Я навіть допоможу вам, щоб це сталося. Але без моєї сестри.

-Але ваша сестра сама не хоче…

-Я не виключаю того, що таке бажання в неї виникне, й тоді ніхто не зможе її спинити. Вона божевільна, вона розпочала цю інтрижку, щоб досадити мені та батькові. Але потім, коли ваш друг їй набридне, вона кине його вже там, в Америці. Ви впевнені, що так має бути?

-Я впевнений, що так і буде - сердито відповів Алекс - Але…що ви пропонуєте? Я не шкодитиму Гаррі, знаєте. Він мені як брат. Ми разом росли.

-Я й не прошу вас йому шкодити - Кет відкинула розчулення та співчуття - Я прошу вас просто й далі дотримуватися ваших поглядів стосовно цієї інтрижки. І ще…повідомляти мені про її розвиток.

-Але розвитку немає, бо ваша сестра…

-Ви її не знаєте. Це ще не кінець, вона не перегоріла цим остаточно. Вона імпульсивна й ніколи не думає над тим, що робить.

Кет помовчала.

-Просто повідомте мені, якщо раптом знову побачите її біля вашого друга.

Алекс скептично зморщився.

-І що ж ви зробите?