Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Думала, що родинний дар її захистить. Не сумніваюсь, що саме так вона врятувала тих солдатів. Але дар ніколи не захищав нашу родину. Він не допоміг моєму батькові чи батькові мого батька. Не допоміг мені. А тепер ти став чоловіком. І мусиш продовжити родинний звичай.

— Але... який звичай? Який у нас дар — стрільба з лука?

— Знову ти зі своєю стрільбою! Дурне хлопчисько! Незабаром ти дізнаєшся. Сьогодні ввечері, після похорону, ти вирушиш на південь. Твоя мати сказала, що, якщо вона не повернеться з війни, Лупа відправить своїх посланців. Вони супроводять тебе до місця, де дітей богів готують до їхньої долі.

У серце Френка наче випустили стрілу, і воно розлетілося на порцелянові уламки. Він мало що зрозумів із бабусиних слів, але одна річ не потребувала пояснень — вона збиралась виставити його з дому.

— І ти просто мене відпустиш? — поцікавився він — Останню рідну людину?

Бабусині губи затремтіли. Очі наповнилися вологою. Френк із жахом усвідомив, що вона ледь стримує сльози. Бабуся втратила чоловіка багато років тому, потім дочку, а невдовзі відішле свого єдиного онука. Але вона підвелася з дивана — постава, як завжди, . правильна й тверда.

— Коли прибудеш до табору, — почала наставляти вона, — ти Мусиш віч-на-віч поговорити з претором. Скажи їй, що твоїм прадідом був Шен Лун. Минуло багато років з часів випадку в Сан-Франциско. Сподіваюсь, вони не вб’ють тебе за те, що він накоїв, але можливо, тобі доведеться благати про прощення за його дії.

— Усе це подобається мені дедалі більше, — пробурмотів Френк.

— Богиня сказала, що ти зімкнеш коло нашої родини. — У голосі бабусі не було й нотки співчуття. — Вона визначила твою долю багато років тому, і ця доля не з легких. Але тепер нам час на похорон. У нас є обов’язки. Ходімо. Машина вже чекає.

Спогади про церемонію були розпливчастими: похмурі обличчя, стукіт дощу об навіс над могилою, залп рушниць, труна, яку опустили в землю...

Того самого вечора прийшли вовки. Вони завили на ґанку. Френк вийшов до них. Він узяв свій похідний рюкзак, найтепліший одяг, лук і сагайдак. Поміж речей Френк сховав мамину медаль. Обвуглена паличка, ретельно огорнута в три шари тканини, лежала в кишені його куртки, біля серця.

Почалась його подорож на південь — до «Будинку Вовка» в Сономі, і далі до Табору Юпітера, де Френк віч-на-віч, як наставляла бабуся, поговорив із Рейною. Він благав прощення для прадіда, про якого зовсім нічого не знав. Рейна дозволила йому вступити до легіону. Вона так і не сказала, чим провинився його прадід, але їй це точно було відомо. Френк відчував: це щось дуже погане.

— Я суджу людей за їхні власні заслуги, — сказала йому Рейна. — Але більше не згадуй імені Шен Луна ані перед ким. Це мусить залишитись нашою таємницею, коли ж ні — на добре ставлення не очікуй.

На жаль, жодних власних заслуг Френк не мав. Свій перший місяць у таборі він провів, перекидаючи ряди зброї, ламаючи колісниці та збиваючи з ніг цілі когорти під час маршів. Улюбленим його заняттям був догляд за слоном Ганнібалом, але навіть тут Френкові вдалось дати маху — він улаштував Ганнібалові розлад травлення, нагодувавши його арахісом. Звідки Френкові було знати, що у слонів непереносимість арахісу? Рейна, мабуть, шкодувала, що дозволила йому вступити до легіону.

Щодня Френк прокидався зі страхом, що скіпка якимось чином спалахне — і його не стане.

* * *

Усі ці думки проминали у Френковій голові, поки вони разом із Хейзел та Персі йшли на воєнні ігри.

Френк розмірковував про паличку в кишені куртки і про появу Юнони в таборі. Невже він невдовзі помре? Хотілося сподіватись, що ні. Френк поки що не приніс родині жодної слави — у цьому можна було не сумніватися. Можливо, сьогодні Аполлон визнає його і пояснить усе про сили та дари?

П’ята когорта утворила на виході з табору дві колони за своїми центуріонами — Дакотою і Ґвен. Вони крокували на північ, обігнули місто й попрямували в бік Марсового поля — найбільшої рівної ділянки в долини. Трава на полі була нещадно общипана єдинорогами, биками та фавнами-безхатьками, які тут паслися. Земля — порита воронками від снарядів і порубцьована борознами після попередніх ігор. На північному кінці поля знаходилася їхня ціль. Інженери побудували там кам’яну фортецю із залізними опускними ґратами, вартовими вежами, скорпіонами, водяними гарматами і, без сумнівів, безліччю інших неприємних для штурмовиків несподіванок.

— А вони сьогодні не байдикували, — зауважила Хейзел. — Це кепсько для нас.

— Стривай-но, — промовив Персі. — Ти хочеш сказати, що цю фортецю побудували сьогодні?

Хейзел широко посміхнулась.

— Легіонерів навчають будувати. За необхідності ми можемо зруйнувати весь табір і побудувати його деінде. Знадобиться два-три дні, але це цілком можливо.

— Обійдемося без перевірки, — сказав Персі. — То щовечора ви атакуєте різні фортеці?

— Не щовечора, — відповів Френк. — У нас різні тренування. Іноді смертобол... ну, це як пейнтбол, тільки з отрутою, кислотою і вогняними кулями. Іноді ми влаштовуємо перегони на колісницях, іноді гладіаторські бої, іноді воєнні ігри.

Хейзел указала на фортецю.

— Десь усередині Перша і Друга когорти тримають свої прапори. Наше завдання: потрапити туди й захопити їх, не отримавши при цьому смертельної дози копняків. Зробимо це — перемога наша.

Очі Персі загорілись.

— Це як захоплення прапора. Здається, мені таке до вподоби.

Френк розсміявся.

— Хлопче... це важче, ніж здається. Нам потрібно обійти скорпіонів і водяні гармати на стінах, пробитись усередину фортеці, знайти прапори й перемогти вартових, а водночас з усім цим захищати власні прапори та загони. А ще наша когорта змагається з іншими двома когортами-нападниками. Ми начебто працюємо разом, але кожен сам за себе. Когорта, яка захоплює прапори, отримує всі лаври.

Персі спіткнувся, намагаючись іти в ногу з рештою легіонерів. Френк йому співчував — перші два тижні він тільки те й робив, що падав.

— А навіщо взагалі такі тренування? — запитав Персі. — Вам часто доводиться штурмувати укріпленні міста?

— Співпраця, — відповіла Хейзел.— Швидке ухвалення рішень. Тактика. Бойові навички. Ніколи не знаєш, чого тебе навчать наступні воєнні ігри.

— Наприклад, що не всім варто довіряти, — промовив Френк.

— Це особливо, — погодилась Хейзел.

Вони дійшли до середини Марсового поля і вишикувались у шеренги.