Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Придивлятися до однокласників у класі французької було для нього суцільним задоволенням: хто длубається в носі, хто списує домашнє завдання, хто позіхає. На цьому, щоправда, всі розваги закінчувалися.

Цей клас заслужено пожинав лаври найнуднішого класу - містер Крейштейн не був тим викладачем, що міг би заразити учнів своєю ідеєю та любов'ю до предмета, до того ж у багатьох учнів (та й у Джеймса теж) була настільки моторошна вимова, що непопулярність цього курсу. у когось не викликала запитань. Пітер вибрав іспанську другою мовою, його урок був у середу і цей сумний факт, мабуть, був єдиним, про який Джеймс щиро шкодував. Втім, вже було запізно щось міняти.

Джеймс вже сидів на своєму місці, коли Елінор увійшла до класу. Вона була не одна - слідом за нею так само плавно ступав Френсіс Арош. Вони сіли разом, трималися невимушено і навіть кілька разів посміхнулися один одному, наче зовсім не помічали гоміну перешіптування за своїми спинами. Або вдавали, що не помічали.

Джеймс весь урок не міг відірвати погляду від свого стола. З тієї миті, як вона сиділа разом з ним на уроці історії, Елінор Еван-Грін більше жодного разу не заговорила з Джеймсом. Це чомусь так його дратувало, що він не раз і не два ловив себе на тому що стискає щелепи. Він весь тиждень тягав із собою конспекти, намагаючись вигадати як буде краще підійти до неї та вручити їх. Але дівчина мовчала і сотню разів він подумки прозвав себе дурнем. А після уроку просто встав зі свого місця, стискаючи зошити у руці, підійшов до їх столика і виклав зошити перед дівчиною, намагаючись не звертати увагу на хлопця поруч з нею.

- Це тобі. Конспекти. Навседобре. 

Він застогнав, коли пригадав здивовані обличчя новеньких. Джеймс відігнав ці дурнувати думки, одягнувся і визирнув у вікно. Місто потроху оживало;  поодинокі автівки неспішно проїздили повз будинку, змушуючи Джеймс прискоритися.

Повітря іскрилося кришталевою чистотою та свіжістю. Високі ялинки скинули остогидлу паморозь і, розпушившись, виставили свої коротенькі голки всім напоказ. І від того вулиці здавалися зеленішими, парки вже не навіювали колишньої зловісної атмосфери і навіть бруд під ногами з калюж талого снігу не викликав звичайної неприязні.

Стіни сусідніх будинків осяяло першими променями світанку, широкі вікна заблищали, пускаючи навколо сонячних зайчиків. Джеймс виштовхав з дому сплячого дядька і несподівано бадьорого батька. Пітер приїхав вчасно і ось вони виїхали з міста.

Річка Вілламет залишилася позаду, в її блискучій гладі розчинився Юджин, йому на заміну прийшли густі вічнозелені ліси. Сіро-сталевий позашляховик Робустсонів звернув на захід, до океану, і залишив дорогу на Корвалліс далеко позаду.

По лівому боці шосе височіли пагорби та невеликі сопки Берегового хребта. Міські джунглі поступилися місцем природі, у повітрі запахло морською сіллю та йодом. Замиготіли молоденькі сосни та стародавні ялини заввишки з трьохповерховий будинок.

Позашляховик вів Стівен, впевнено лавіруючи між поодинокими в таку ранню годину автівками; поряд з водієм розмістився Ентоні і вже давно солодко спав, попри даровану йому посаду головного штурмана. Пітер і Джеймс влаштувалися ззаду.

Їм вдалося зупинилася майже біля самого берега. Розштовхавши небажавшего прокидатися Тоні, вся ватага висипала назовні. Джеймс вибрався з машини останнім, і довго озирався навколо, ніби намагаючись знайти когось серед сірого каміння і нескінченних мохистих дерев.

У блякло-сірому небі над неквапливими хвилями стовпилися крихітні похмурі хмарки, що зливалися з водяною гладдю в нескінченній далечіні горизонту. Сіра галька покривала весь пляж аж до узлісся, з якого щойно виїхав позашляховик.

-  У місті сухіше і тепліше, - зауважив Стівен, щулячись на вітру.

- Та яка різниця, Стіве, і так, і так холодно, - широко позіхнувши поскаржився Тоні, загортаючись у покривало. Він вибрався з машини і його волосся тут же скуйовдив вітер.

- Як це яка різниця? Адже ви потягли мене сюди, тож з вас і спитають. Мучтеся тепер докорами совісті, - посміхнувся Стів.

За кілька хвилин мандрівники остаточно змерзли і шалено застукотіли зубами; затремтіли сині губи, крижані руки сховалися в кишені, а ноги почали пританцьовувати, щоби якось зігріти своїх власників. Вся компанія одностайно погодилася з пропозицією утеплитися і з позашляховика швидко з'явилися теплі шапки та лижні куртки.

Одягнувшись і навіть трохи зігрівшись, друзі розбрелися в різні боки. Джеймс підійшов до самої води і постояв трохи, насолоджуючись цією неймовірно могутньою силою. Вітер нещадно хльостав його по обличчю, впиваючись у шкіру невидимими кігтями. Сильні, бурі від піску, хвилі билися одна об одну і об берег, об прибережні скелі трохи на захід, ластилися до його ніг. З боку гребенів хвилі здавались сірими, а сам океан темно-синім.

- Джеймсе! Йди-но сюди! Потрібна допомога!  - хлопець обернувся, почувши голос батька, і повернувся до машини.