Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- Мілісента Коултон, уродженка Спрінгфілда, померла у тисяча вісімсот п'ятдесят шостому році. Вона була психічно хворою пацієнткою лікарні і, померла під час операції, не приходячи до тями. Принаймні так вказано в наших архівах.

 - А архівам ми довіряємо,  - вставив Шеф.

- Все так, Шефе Япет. - капітан Мур підійшла ще ближче до Ентоні. Вона виявилася коротуном. Поруч із велетнем Тоні, вона здавалася маленькою мишкою на тлі слона. І слонові зовсім не подобалося це сусідство.

- Можна було б припустити, що ви намалювали портрет, скажімо, її правнучки, але все одно дещо залишається незрозумілим для нас. Провівши практично все своє свідоме життя в лікарні, вона не мала жодного шансу залишити потомство. Дітей, - пояснила вона, посміхнувшись Тоні, наче той був останнім тупицею.

- То може це просто схожа на неї жінка? У світі он скільки схожих людей є, і нічого, живуть якось.

- Ви дуже розумні, містере Брістоуле. Але що ви скажете, якщо уважніше придивитеся до портрета. Ось ваш малюнок, а ось малюнок з архіву. - Вона простягла Тоні два зображення, схожих як дві краплі води.

З малюнків на нього дивилася мініатюрна жінка з тонкими рисами обличчя; світле волосся ретельно стягнуте у простий вузол, карі очі уважно стежать за кожним його рухом. Гарний ніс, витончені риси обличчя.

- Звідки у вас її портрет? У начальника психлікарні було хобі малювати своїх пацієнтів?

- О, а хіба я вам не сказала? Це була психіатрична лікарня при в'язниці. Міс Коултон була злочинницею, - знущальний тон капітана змусив Тоні скривитися.

- Вони однакові. Ні, скажімо так, вони досить схожі,  - резюмував Ентоні, повертаючи обидва малюнки.  - Як я й казав, це просто різні люди, тож не бачу в цьому проблеми.

- Ви правильно сказали спочатку, вони однакові. Жаль, мені здавалося, що такий досвідчений митець побачить дещо незвичайне. - Капітан виглядала засмученою, але кубики льоду в її очах нікуди не поділися.

- Що це за тінь, містере Брістоуле? Можна подумати, що хтось випадково змастив малюнок, але порівнявши малюнки, мої сумніви розсіялися. То що це за тінь тут на підборідді?

- Свідок говорив про розмиту родиму пляму, схожу на…

- Крихітний відбиток пальця?

- Ну так, загалом так.

 - І ви його намалювали.

- Звісно намалював! Це від мене і вимагалося, адже так? Малювати зі слів свідка. - Ентоні напружився.

- Звичайно, містере Брістоул. Але ж ви не заперечуватимете, що людей з однаковими родимими плямами не буває?

- Якщо ви так кажете, то, звичайно, їх не буває, - кивнув він.

У кабінеті запала тиша. Шеф Япет крекнув і вибрався зі свого м'якого крісла. Він повільно підійшов до Ентоні і, піджавши на мить губи, промовив.

- Можете бути вільні ... Йдіть, Брістоуле, у вас напевно багато іншої роботи.

Тоні затримав свій погляд на обличчі боса, розвернувся і покинув кабінет, ледь не зіткнувшись на виході з незнайомцем у довгому плащі поверх сірого костюму-трійки. Підборіддя з щелепою, що заткнула б за пояс Залізного Арні, уважні сірі очі, гарні кучері. З такого лише портрети малювати, подумав Тоні. Втім, інші за ти, що робив він.

- Дякую за допомогу, - беземоційно озвалася капітан зі свого кута. Зібрана і цілеспрямована Вілла Мур шаленіла через тяганину, що уповільнювала просування важливої справи. Але на її обличчі це ніяк не відобразилося.

- Пусте, капітане, нам самим кортить поскоріше розібратися з цією справою. Стільки жертв, стільки загублених життів. Швидше б з’ясувати хто вона насправді така, ця підозрювана.

- І ми дізнаємось, не сумнівайтеся. - Жінка відвернулася від вікна і, ледь помітно кивнувши шефу, швидко покинула кабінет.

~~~

У кімнаті стало куди холодніше. Він мерзлякувато зіщулився і сів на свій стілець. Рівна стопка недоторканих листів, акуратно розкладені олівці, все було на місці. Тоні витяг з кишені конверт з Академії того злощасного листа, і розгорнув його.

- Ось так, друже мій, Ентоні, - сказав він собі, - ти ні на йоту не змінився за останні десять хвилин, але світ уже обертається по іншій, чужій осі. Ще мить назад у тебе була надія. А тепер ти неук, який малює нікому не потрібні портрети підозрюваних, що давно померли. Тебе ще доведеться змиритися з тим фактом, що багатій, який зажерся, спився, і погробив життя твоїх батьків, відсидить своє в камері за пияцтво, заплатить штраф, відшкодує збитки і знову зникне. І що ми з цим робитимемо, пане?

Ентоні склав із листа літачок і запустив його у повітря. Той зробив коло пошани над його головою і плавно осів на підлогу.

   ~~~

Залишок тижня минув надзвичайно тихо. Прокинувшись рано вранці в суботу, Джеймс тільки й міг, що дивуватися: цей день все ж таки настав. Ні апокаліпсис, ні глобальне потепління, ніщо не зуміло перешкодити цій суботі.

Джеймс сонно міркував, поки одягався, і згадував вчорашній день.

По п'ятницях він завжди сидів сам на французькій, як і на англійській. На цих уроках Джеймс найгостріше почував себе стороннім спостерігачем, що ніби завис десь між цим світом та іншими реальностями. Йому подобалося думати, ніби його ніхто не бачить і ніхто не подумає, що він якимось чином ставиться до того, що відбувається навколо.