Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   Дівчинка продовжувала малювати. Час спливав довго, і почуття тривоги знову почало зростати.

   Раптом дівчинка відволіклася від свого заняття та обернулася, мабуть, почувши, що хтось увійшов до її кімнати. Дуже хвилюючись, Ноа напружився в очікуванні. За хвилину за вікном з'явилася Леа, вона щось говорила дівчинці. Потім вона подивилася у вікно у бік Ноа та помахала йому рукою. Ноа полегшено зітхнув і опустив бінокль.

   Щойно він подумав, що все вже позаду, проте насправді все тільки починалося. У цей момент він помітив, що до будинку з боку вулиці під'їхав ще один фургон. З фургона організовано почали виходити якісь люди, які всім своїм виглядом нагадували бойовий загін. До них швидко почало приєднуватися таке ж підкріплення з першого фургона. Двоє людей несли якусь значну за розмірами зброю, що нагадувала формою багатоствольний великокаліберний кулемет M134 Minigun, але помітно більший, і це був не кулемет, а щось зовсім інше. За ними йшов якийсь тип із валізкою, більше схожий на лікаря, ніж на бойовика.

   На мить Ноа розгубився. Раптове усвідомлення наближення страшної небезпеки, скувало його волю. Він просто не готовий був до такої неординарної ситуації та такого несподіваного повороту подій. Втім, його розгубленість тривала недовго: через кілька секунд він все ж таки зібрався та вже енергійно махав руками, намагаючись попередити Леа. Але попереджати в дитячій вже було нікого: порожнє вікно, самотній стіл та баночка з пензликом.

   Довго не думаючи, він зліз драбиною з даху гаража і бігцем попрямував до того вікна їдальні, через яке Леа влізла всередину будинку. Він розраховував пробратися туди тим самим шляхом. Підбігши до будинку, він підстрибнув, ухопився за відкіс, але перед тим, як підтягтися, почув голос:

   — Злазь, Лейто, якщо не хочеш отримати кулю.

   Ноа обернувся та побачив озброєного бойовика, який направив на нього свій ствол із накрученим глушником. Ноа зістрибнув на землю.

   — Руки вгору й повернися, — скомандував бойовик.

   Ноа виконав наказ. Бойовик уткнув глушник йому в спину і почав обшукувати. У цей момент ледь чутно клацнула рація і звідти долинуло:

   — Ел, що там у тебе?

   — Впіймав нашого вченого втікача. Все гаразд. Відведу його до клітки.

   Ноа відчув, що тиск глушника в спину ослаб, бойовик зосередив свою увагу на розмові. Потрібно було скористатися нагодою, кращої можливості врятувати себе в нього все одно вже не буде.

   Ноа різко повернувся, йдучи з лінії вогню та одночасно підринаючи під руку супротивника, щоб захопити його в плечі для кидка. Вдалося лише наполовину. Пролунав постріл у повітря, не зачепивши Ноа, але кидка не вийшло, супротивник встиг згрупуватися, перевершуючи Ноа масою та силою. Замість кидка вийшло трохи незграбне короткочасне больове захоплення руки в ліктьовому суглобі, але цього виявилося достатньо, щоб супротивник випустив пістолет на землю. Однак дуже швидко він вже контролював ситуацію, намагаючись схопити двома руками Ноа за шию.

   Наступної миті Ноа зрозумів, що перебуває у невигідній позиції – потрібно було уникнути безпосереднього контакту. Він провалився вниз, присідаючи та відстрибуючи від супротивника подалі. Падаючи спиною на землю, він вихопив із кобури свій пістолет та вистрілив, вже лежачи на землі. Голова Ела смикнулася, його тіло відкинулося назад і трохи убік, упершись у стіну будинку, а потім повільно сповзло вниз. Ел віддав дух.

   Серце у Ноа билося в шаленому темпі, він розумів, що його відчайдушний вчинок дивом не коштував йому життя. Піднявшись із землі, він повторив спробу забратися всередину будинку. Підстрибнув, ухопившись за відкіс, підтягнувся і, нарешті, заліз через вікно до їдальні. Крадькома він підійшов до вхідних дверей їдальні. І тієї самої миті він почув за дверима незвичайний звук, що спочатку нагадав важке зітхання, а надалі перейшов у короткочасний високого тону звуковий сплеск.

   Згасло світло і щось запекло в його грудях. Він приклав долоню до місця курточки навпроти грудей та одразу відсмикнув руку. Засмерділо горілим, щось диміло у внутрішній кишені його курточки. Ноа відтяг її край та обережно заліз туди кінчиками пальців. Це був стільниковий телефон – він перетворився з пристрою для комунікації на вибухонебезпечний нагрівальний елемент. Вхопивши його двома пальцями, Ноа витягнув за край корпусу та жбурнув на підлогу. Здається, він тепер зрозумів, що сталося. Телефон зазнав потужного електромагнітного імпульсу, і це могло значити, що Леа тепер, можливо, перебуває у великій небезпеці.

   Ноа відчинив двері, що вели із їдальні в коридор, та обережно озирнувся. У напівтемряві він побачив сходи, що вели на другий поверх, усипані трупами бойовиків. Було якось підозріло тихо та безлюдно: навколо жодної живої душі. Ноа дістав ліхтарик та посвітив: так і є, нікого, окрім трупів.

   Намагаючись ступати якомога тихіше, він рушив сходами нагору, гидливо переступаючи бездиханні тіла. На другому поверсі десь у районі дитячої кімнати він почув чиїсь тихі й нерозбірливі голоси. Він подався туди. Двері в дитячу кімнату були прочинені – він обережно зазирнув усередину. На підлозі лежала нерухома Леа із заплющеними очима, а поруч стояв автономний ліхтар. Над нею схилився той тип із валізкою. Він повертав у різні боки її голову, ретельно обмацуючи та оглядаючи за допомогою лупи її поверхню. Дівчинки, доньки Кенінга, Ноа в кімнаті не помітив. Поруч ще стояли два бойовики, обидва в руках тримали по «Сігу» з глушником. Вочевидь, що зайвий шум був також не до смаку озброєній компанії з фургонів.