Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   — Невже вони чекають на нас? — на обличчі у Ноа з'явилося здивування.

   — Так. Але те, що ми прийдемо за Кенінгом, здогадалися не ФСР або поліція. Ці люди, швидше за все, тут за наведенням Алекса. Неважко прорахувати, що я буду активно діяти в тій ситуації, в якій ми з тобою опинилися. І неважко зрозуміти, що Кенінг найбільш вразлива ланка для цього.

   — Що будемо робити? — спитав Ноа, роздивляючись у бінокль вікна в будинку Кенінга.

   — Поспостерігаємо деякий час, проведемо розвідку. Нам необхідна інформація про сили та розташування противника. Чи немає, наприклад, ще десь дублюючої засідки чи якихось пасток, — відповіла Леа, а потім ніжним дівочим голосом додала, — а потім я піду та всіх їх ліквідую.

   Ноа опустив бінокль та подивився на неї з виглядом: "Ти серйозно?" Її обличчя, як завжди, нічого не висловлювало: вона була спокійна та водночас мила. Така собі миленька машина смерті, яка без тіні сумніву збирається задати жару, можливо, декільком десяткам професійних бойовиків. Очевидно, що перепитувати про її наміри було б зайвим.

   Ноа знову підвів бінокль, продовжуючи розглядати у вікнах будинок всередині. На першому поверсі було добре видно їдальню. За столом сидів Кенінг і про щось розмовляв із симпатичною жінкою, яка щось готувала, і, мабуть, була його дружиною. На другому поверсі було видно дитячу кімнату. Стіл стояв поруч із вікном, і за ним сиділа дівчинка, яка малювала різними пензликами, періодично мачаючи їх по черзі то в баночку з водою, то в коробку з фарбами. Ніс у неї був смішно вимазаний жовтою фарбою: вона мала звичку торкатися його кулачком своєї руки, в якій тримала пензлик, коли оцінювально розглядала свій малюнок.

   Ноа повернувся поглядом до їдальні і побачив, що там, окрім Кенінга та його дружини, тепер були присутні ще двоє чоловіків. Вони про щось розмовляли з інспектором, а його дружина підливала з кавоварки їм каву. Ноа перевів погляд на Леа, але вона випередила його запитання:

   — Я бачу. Це люди із фургону.

   Ноа продовжив спостереження. Впродовж деякого часу нічого не відбувалося. Двоє незнайомців неквапом попивали свою каву та заїдали круасанами, і всі спокійно розмовляли. І так само спокійно, ніби між іншим, один із гостей дістав пістолет із накрученим глушником і без зайвої метушні вистрілив спочатку в Кенінга, а потім у його дружину. Обидва тіла впали на підлогу і зникли з поля зору, а вбивця продовжив допивати свою каву, спокійно перекидаючись репліками зі своїм напарником.

   Не кожен день у Ноа на очах так холоднокровно вбивають людей. Це його шокувало. Він знову запитливо подивився на Леа.

   — Усунули слабку ланку, вочевидь вирішивши, що продовжувати використовувати Кенінга як наживку стало малоперспективно, — прокоментувала ситуацію Леа. — Нас випередили. Нам доведеться шукати інші шляхи, щоби підібратися до них.

   — Але навіщо вбивати жінку? Я не розумію. Адже можна було знайти спосіб усунути Кенінга, не втягуючи сюди безневинні жертви?

   — Так простіше. До того ж, якщо раніше вона могла бачити тих, кого не варто, то вона ще й потенційна загроза — зі знанням справи пояснила Леа.

   Ноа несподівано зблід:

   — А дівчинка? Вона теж могла бачити тих, кого не варто?

   –- Цілком можливо, — на цих словах вся увага Леа зосередилася на Ноа.

   Цієї самої миті двоє незнайомців підвелися з-за столу. Вбивця інтелігентно витер куточки свого рота серветкою і заходився мити руки у кухонній мийці, одночасно обертаючись та щось запитуючи у іншого. Другий незнайомець жестом вказав нагору у напрямку дитячої кімнати. Вбивця витер руки, знову дістав пістолет, і вони удвох попрямували до виходу із їдальні.

   — Не можна так просто висиджувати отут! — Ноа схопився з місця і кинувся до драбини, якою вони піднялися на дах, але зрушити з місця йому таки не вдалося. Він забуксував на місці – Леа встигла схопити його за пояс джинсів.

   — Ми маємо щось зробити! — Ноа спробував звільнитися від неї.

   — Ноа, це нераціонально, ми не знаємо достатньо оперативної обстановки, щоб вплутуватися в бойові дії, — Леа знову була незворушна та розважлива. — Нахилися, інакше тебе можуть помітити.

   Ноа сів навпочіпки, дістав з кобури свою зброю та зняв із запобіжника, демонструючи всім своїм виглядом, що все одно має намір іти за дівчинкою:

   — Леа, відпусти мене! — зсунувши брови, він накрив її важким та рішучим поглядом.

   Леа відпустила і сказала:

   — Ти все одно не впораєшся. Краще я це зроблю сама, — вона дістала свій «Глок». — Зачекай мене тут.

   — Пообіцяй, що ти врятуєш дівчинку, — не заспокоювався Ноа.

   — Обіцяю, що зроблю все можливе, щоб її врятувати, — Леа взяла його за руку і подивилася йому у вічі.

   — Добре, дякую, — ледь чутно промовив Ноа, похиливши голову та засовуючи назад у кобуру свій пістолет.

   Швидким майже невловимим рухом вона просто зістрибнула з даху і легким бігом попрямувала до будинку Кенінга. Ноа побачив, як вона схопилася за нижній відкіс вікна їдальні, підтяглася та штовхнула стулку всередину – вікно було незачинене. Вона швидко вилізла на відкіс і пірнула через вікно всередину будинку. Трохи заспокоївшись, Ноа знову взяв бінокль та почав спостерігати за дівчинкою на другому поверсі.