Драч Марія - Некоханий, Драч Марія

— Ні, ми краще на своїй, — відповіла я.

— Окей. Тоді ми перші, а ви вже за нами.

Сівши в автівку, я спробувала вгамувати шалений темп скорочень мого серця. Це був захват, ковток свіжого повітря, справжня радість. Я досі насилу вірила в те, що знову зустріла Сашка. Це сталось ненавмисно, але точно не просто так, ніби це був певний знак.

— Їдь за червоним автомобілем, — звернулась я до Олексія.

Він нічого не відповів, але в мене склалось стійке враження, що водій не дуже зрадів цьому. Я не робила нічого кримінального, просто кафе і морозиво. У порівняні з тим, що влаштував Герман, моя прогулянка — просто невинні квіточки на галявинці під вікном.

Ми розташувались на невеликій терасі, прикрашеній симпатичними вазонами з живими квітами. Молода привітна офіціантка принесла нам меню і залишила нас. У повітрі відчувалась напруга, тому ситуація ще більш здавалась незручною. Аліна невдоволено подивилась на мене. Я розуміла, що вона геть не в захваті від цієї прогулянки. По очах було зрозуміло, що Сашко їй не подобається. Я досі не могла зрозуміти, чому сестра все одно залишалась на боці Германа навіть після того, як він зі мною вчинив. Тільки тому, що він мій чоловік?

— Отже, ви вже обрали? — спитав у нас Сашко.

— Ще ні, — я сором’язливо усміхнулась йому. В його присутності у мене інакше і не виходило.

— Марино, ти у нас тут знавець, порадь що-небудь, — звернувся Сашко до своєї сестри.

— Тут можуть подати стільки видів морозива, скільки замовите. Але я рекомендую спробувати фісташкове, зі смаком дині і чистий пломбір. Я багато де мандрувала, але можу сказати точно, що тут роблять найсмачніші десерти.

— Це тому, що власник італієць, — додав Сашко.

— Гаразд. Ми скористаємося твоєю порадою.

Коли нам принесли наше замовлення, напружена атмосфера трохи ослабшала.

— Аріно, а можна поставити тобі запитання? — раптом поцікавилась Марина.

— Так, звісно.

— А ти для когось фарби купляла чи сама малюєш?

— Сама.

— Круто! А яка саме спеціалізація?

— Поки що немає чіткого напрямку. І пейзажі, і натюрморти, і портрети. Всього потроху. Щоправда, з портретами у мене існують певні складнощі. Хоча із пропорціями все в порядку, але треба ще вчитися і вчитися.

— А в мене навпаки, — жваво заявила Марина. — Тому я все більше заглиблюсь в абстракцію, бо з пропорціями біда.

— Якщо у тебе проблеми з портретами, я завжди готовий стати твоєю моделлю, — м’яко запропонував Сашко, повільно насолоджуючись своїм десертом.

Я заворожено дивилась у ці пронизливі блакитні очі, які в яскравому сонячному світлі здавались особливо насиченими. Раптом Аліна під столом боляче схопила мене за коліно. Я одразу відвела погляд убік.

— Гей, — Марина ткнула ліктем в бік Сашка, — а коли я тебе просила стати моєю моделлю, ти відмовився. Дупа ти, Ломов, — вона продовжила їсти своє морозиво.

— Гаразд, якщо треба, стану і твоєю моделлю, люба, — Сашко поцілував сестру в чоло і вона, начебто, заспокоїлась.

Час за посиденьками минув занадто швидко і непомітно. Коли було вирішено повертатися додому, на небі вже з’явились перші сутінки. Це була найвдаліша прогулянка з усіх тих небагаточисленних, що стались за той період, який я живу разом із Германом.

Сашко узяв на себе відповідальність розплатитися і коли ми вже попрямували кожен до своєї машини, він раптом акуратно взяв мене за руку, щоб я зупинилась.

— Можна тебе на декілька слів?

Аліна одразу озирнулась і з докором подивилась на мене.

— Їди, я зараз наздожену, — звернулась я до сестри. Вона невдоволено закотила очі, але пішла.

— Був дуже радий зустрітися з тобою, — Сашко не квапився відпускати мою руку.

— Я теж дуже рада нашій зустрічі, — моє серце знову пришвидшено застукало в грудях, через що одразу стало незвично спекотно.

— Знаєш, я багато думаю про тебе з того часу, коли ми вперше зустрілись. Мені б хотілось бачитися з тобою частіше, але я розумію, що ти заміжня і це неправильно, але, — він замовкнув і міцніше стиснув мою долоню, — нічого не можу вдіяти з собою.

Я ніби забула як треба правильно дихати, бо досі не вірила в те, що щойно почула. Так, між нами щось відбувалось, але і я гадки не мала, що Сашко наважиться озвучити це «щось».

— Я… Я теж, — в горлі пересохло, а земля під ногами, здається, похитнулась. Ніколи нічого подібного зі мною не відбувалось, коли поруч знаходився Герман.

— Хочу тебе поцілувати, — Сашко підійшов до мене впритул і схилився до моїх вуст.

Голосок здорового глузду підказував мені, що зараз не час і не місце для цього. Я теж хотіла цього поцілунку, моє бажання було настільки потужним, що ставало нестерпно боляче від нього. Але я не змогла повністю піддатися чарівності Сашка, не хотіла ставати схожою на Германа.

— Ні, — я прикрила такі бажанні губи долонею і повільно зробила крок назад. — Охоронець, якщо побачить, про все розповість чоловікові. В тебе виникнуть серйозні проблеми.

— Якщо проблема тільки в цьому, то не хвилюйся, я зможу попіклуватися про себе.

— Вибач, але я не можу. Хочу і не можу.

— Ти його кохаєш?

— Ні, — важко зітхнувши, відповіла я.

— Тоді в чому причина? Аріно, ми ж не в середньовіччі живемо, можна розлучитися і знову стати вільною.

— Все занадто складно, — я неохоче вивільнилась з рук Сашка. — Вибач, але мені вже час, — зібравши залишки внутрішніх сил, я швидко покрокувала до машини і сіла. — Олексію, їдемо додому.