Михайло Булгаков - Скорочено Майстер і Маргарита

скоріше одужати і порадувати новими віршами, Іван твердо сказав, що віршів писати більше не буде, бо писав погані і тепер це зрозумів.

Уранці суботи на аеродромі чекали літак, яким прилетів громадянин дивного вигляду — не голений і не митий кілька днів, у бурці зверху на нічну сорочку, у новісіньких синіх нічних туфлях, був це Степан Богданович Лиходєєв. З'ясувалося, що Воланд під виглядом артиста з'явився у Вар'єте, а потім за допомогою гіпнозу викинув Стьопу з Москви. Стало ясно, що впіймати цього гіпнотизера буде важко. Стьопу, на його прохання, заточили у надійну камеру, а перед слідством постав Варенуха. Незважаючи на обіцянку ніколи більше не брехати, Варенуха почав саме з брехні і свою відсутність протягом кількох днів пояснював тим, що напився і не пам'ятає, де був і що робив. Але під натиском слідства Варенуха зізнався, що бреше, бо боїться помсти шайки Воланда, і просить тільки, щоб його закрили в броньовану камеру.

Заарештували Аннушку, яка намагалася розплатитися в магазині доларами. Її розповідь про людей, що вилітали з квартири № 50, доповнила матеріали слідства. Потім слідство розглянуло свідоцтва ще багатьох людей, серед них і Миколи Івановича, дивна довідка якого, що він провів ніч на балу у сатани, вже нікого не здивувала. Вирішили ще раз навідатися у квартиру № 50, але на цей раз дві групи чоловіків підійшли З різних ходів і одночасно увійшли з чорного і парадного ходів. І знову нікого з людей у ній не побачили, але було очевидно, що хтось снідав за столом, і залишки сніданку доводили, що було це зовсім недавно. На каміні сидів кіт і тримав у передніх лапах примус. Кіт насупився і сказав, що він нікого не чіпає, сидить, лагодить примус. Розгорнули сітку і накинули її на камін, але лише розбили глечик, поруч з яким сидів кіт, а той вихопив пістолет і націлився на непрошених гостей. Але постріл у напрямі кота пролунав раніше, і той впав на підлогу, а з лапи його юшила кров. Кіт, здавалося, помирав, кликав Азазелло, але потім ковтнув бензину, і його пустощі не знали вже міри: він перелітав з люстри на рами, стріляв із пістолета і в нього стріляли, але ніхто не постраждав, Ґвалт стояв страшенний.

І ось серед цього ґвалту спокійний і глухий голос невідомо звідки запитав, що відбувається. Йому так само невідомо звідки відповів другий голос, що Бегемот пустує, третій голос сказав, звертаючись до невідомого мессіра, що сонце сідає, час відправлятися. Почувши це, кіт вибачився, що не має більше часу на розмови, розлив трохи бензину з примуса, і вся кімната зайнялася. На тому місті, де валявся поранений кіт, несподівано з полум'я виникло тіло барона Майгеля, але витягти його з вогню вже не було можливості. Всі, хто прийшов у квартиру затримати її мешканців, змушені були тікати, рятуючись від вогню. Коли пожежні машини їхали вулицею, ті, хто дивився на пожежу з вулиці, побачили, як через трубу вилетіли три темних чоловічих силуети і один голої жінки.

Глава 28

ОСТАННІ ПРИГОДИ КОРОВ'ЄВА І БЕГЕМОТА

Ніхто не міг впевнено сказати, чи були насправді ці силуети, чи тільки привиділися, а якщо були, то куди поділися. Відомо тільки, що через кілька хвилин Коров'єв і Бегемот підійшли до Торгсину на Смоленському ринку. Швейцар перегородив дорогу високому худому громадянину у картатому костюмі, сказавши, що з котами не можна, але кіт обернувся на маленького чоловіка, щоправда, з котячою фізіономією. Але ця парочка дуже не сподобалася швейцару, і він сердито говорив, що у магазині продають тільки на валюту. Блазнюючи, кіт закричав, що у нього повний примус валюти. Швейцар відступив.

Оглянувши магазин, Коров'єв голосно похвалив його. На його голос обернулися здивовані обличчя, хоча те, що говорив Коров'єв, було правдою: магазин був прекрасний, тільки купити у ньому міг не кожен, а той, у кого була валюта, зберігання якої було суворо заборонено законом. Бегемот і Коров'єв завітали у гастрономічний відділ, з якого і розпочали погром. Спочатку Бегемот з'їв кілька мандаринів і плитку шоколаду, звичайно, забувши заплатити за це. Продавщиця підняла ґвалт. Коров'єв, звертаючись до відвідувачів, говорив, що бідному чоловікові вже й мандарину не з'їсти. Несподівано його слова викликали співчуття, а потім і підтримку: якийсь бідно, але охайно одягнутий дідусь, що купив три мигдалевих тістечка, схопив тацю, на якій красувався шоколад, доки його не торкнувся Бегемот, і вдарив нею по голові іноземця, який прискіпливо вибирав сьомгу. Іноземець сів у діжку з оселедцями і закричав Чистою російською мовою, без усякого акцепту, очевидно, від потрясіння в мить оволодівши невідомою йому до цього мовою. Швейцар засвистів, Бегемот хлюпнув бензину на прилавок, і той умить охопило полум'я. Почалася паніка, покупці кинулися з магазину.

Через хвилину весела парочка була вже біля грибоєдівського дому і увійшла в ресторан. Але шлях на веранду їм перекрила дівчина, яка невідомо для чого, записувала у книгу відвідувачів ресторану. Вона попросила їх показати посвідчення. Коров'єв здивувався і запитав, які саме посвідчення, з'ясувалося, щоб обідати в ресторані, треба мати посвідчення, що ти письменник. Коров'єв знову здивувався, хіба, щоб пересвідчитися, що Достоєвський письменник, треба бачити його посвідчення, чи не достатньо прочитати хоча б сторінку його творів. Дівчина хмуро зауважила, що він не Достоєвський. На що Коров'єв, знову глузуючи, зауважив, звідки вона знає. Дівчина не дуже впевнено сказала, що Достоєвський помер. Бегемот закричав дурним голосом, що Достоєвський безсмертний. У цей час з'явився Арчибальд Арчибальдович і велів пропустити цих відвідувачів. Здивуванню всіх не було краю, коли він повів гостей до кращого столика і забезпечив обслуговування на самому високому рівні.

Арчибальд Арчибальдович, як і всі, чув плітки про дивні події у Вар'єте, і він відразу зрозумів, хто ці відвідувачі, і сваритися з ним нізащо не хотів. Лише переконавшись, що все за столом зроблено належно, він відійшов від гостей, як сказав, на кухню, щоб самому подивитися на страву, що для них готували. Але на кухню він не пішов, а взяв у коморі чудові балики, загорнув їх у газетний папір, перевірив наявність свого пальто