Михайло Булгаков - Скорочено Майстер і Маргарита

говорить, це тільки його припущення, Афраній розповів прокуратору, де і як вбили Іуду, як підкинули кошіль у храм первосвященика. Прокуратор висловив припущення, що, напевне, Іуда вийшов за місто у такий святковий вечір, бо на нього чекала жінка, але Афраній сказав, що більше схоже на те, що Іуда хотів там сховати гроші. Прокуратор погодився і з цим припущенням, потім сказав, що ніхто у світі не зміг би зробити більшого для Іуди, ніж Афраній, тому прокуратор не приймає відставки начальника таємної служби і не віддасть його під суд. Раптом прокуратору прийшло на думку, чи не покінчив Іуда життя самогубством, але Афраній сказав, що це неможливо, та прокуратор вперто відповів, що чутки про це, напевне, вже скоро рознесуться містом. Афраній уважно глянув на прокуратора і сказав, що це може бути. Потім розповів про поховання.

Коли команда таємної варти піднялася на гору, вже впали сутінки. Тіла Ієшуа на горі не було, але вони знайшли його в печері, де його сховав Левій Матвій. Він вороже поставився до вартових, кричав, загрожував ножем, але коли зрозумів, що ті прибули, щоб поховати тіло, затихнув і просив тільки, щоб йому дозволили бути присутнім про похованні. Його взяли на воза разом із тілами і поїхали до далекої ущелини, де викопали глибоку яму, завернули тіла у хітони, одягнули на пальці кільця — Ієшуа з одною нарізкою, Дісмасу з двома, Гестасу з трьома. Яму засипали і поставили знак, який відомий тільки начальнику таємної команди.

Прокуратор пошкодував, що не передбачив появу на горі Левія Матвія, адже прокуратору необхідно було б його побачити. Афраній відповів, що Левій тут, у палаці: Прокуратор широко розкрив очі і дивився деякий час на Афранія, потім дістав коштовний перстень і подав його начальнику таємної служби. Афраній вийшов у сад. За наказом прокуратора принесли світильники і привели Левія Матвія. Прокуратор вивчав його жадібним і трохи зляканим поглядом, яким дивляться на того, про кого багато чули, думали і нарешті побачили. Це був чоловік років сорока, вкрай втомлений і знесилений. Прокуратор запропонував йому їжу, але той відмовився. Тоді Пілат попросив показати ніж, яким він збирався позбавити Ієшуа від страждань, але ніж у Левія відібрали, коли вводили до прокуратора. Пілат гукнув Крисобою, і ніж принесли. Левій просив віддати йому ножа, бо він повинен повернути його у лавку, з якої вкрав. Пілат сказав, що це зроблять і без нього. Потім попросив показати пергамент, який написав Левій, викладаючи думки Ієшуа, але майже нічого не зміг розібрати у тім писанні, крім деяких думок, зокрема, що боягузтво — страшний порок. Він віддав пергамент Левію і запропонував йому посаду бібліотекаря у себе в маєтку, де той буде ситий і одягнений. Але Левій відмовився, тому що прокуратор буде боятися його, адже йому нелегко буде дивитися на Левія, після того як прокуратор вбив Ієшуа. Прокуратор запропонував грошей, але той знову відмовився. Пілат назвав його поганим учнем Ієшуа, бо той простив всіх і обов'язково взяв би що-небудь у прокуратора. Левій наблизив своє обличчя до прокуратора і сказав, що заріже одного чоловіка. Прокуратор висловив припущення, що Левій хоче зарізати його, Пілата, але той розсміявся і сказав, що він не такий дурний і знає, що не зможе цього зробити, він заріже Іуду. Тоді прокуратор радісно повідомив, що Левій не зможе цього зробити, бо він, Пілат, вже зарізав його. Левій дико глянув на прокуратора, подумав і попросив шматок чистого пергаменту.

Через годину прокуратор тихо спав на балконі, поруч спав Банга, так вони зустріли світанок.

Глава 27

КІНЕЦЬ КВАРТИРИ № 50

Маргарита дійшла до останніх слів глави, коли настав ранок. Тільки тепер вона Зрозуміла, як втомилася і хоче спати. Душа її була спокійна, вона пам'ятала всі нічні пригоди, але все це здавалося їй природним. Вона пішла у сусідню кімнату, де тихо спав майстер, і лягла біля протилежної стіни на маленькому старому дивані, і через хвилину вже міцно спала і снів не бачила.

Але у цю годину не спав цілий поверх однієї установи, що займалася слідством у справі Воланда. Справу розпочали ще вчора, коли змушені були закрити Вар'єте, і весь час надходили нові матеріали. На той же час всі плутані і різнорідні події, що відбувалися в Москві, зліпилися в одну справу — справу Воланда. Першим у ній давав свідчення авторитетний і культурний Аркадій Аполлонович Семплеяров, який пригадав прізвище Воланда, описав всі фокуси, які показувалися на сцені, а також змушений був розповідати і про події, які не мали безпосереднього відношення до сеансу: про саратовську родичку, про актрису Покобатько і ще багато про що, і ці розповіді завдавали Семплеярову страшних мук. Свідчення набагато просунули справу. Слідство зіставило свідчення свідків і дійшло висновку, що винуватця всіх подій треба шукати у квартирі № 50 на Садовій вулиці. На квартирі побували і не раз, але нікого не знайшли, хоча ознаки того, що у квартирі хтось мешкає, були явні — там відкривалися вікна, чулися кроки, навіть звуки патефону. Ніхто не міг сказати, звідки взявся Воланд, хто дозволив сеанс чорної магії.

Слідство велося належно, тому вже у п'ятницю розшукали Римського, який ховався у шафі одного з номерів готелю "Асторія" у Ленінграді; допит арештованого Римського результатів не дав, бо він не міг відповідати на запитання слідства, а просив тільки, щоб його сховали в броньованій камері і приставили до нього охорону. Того ж дня знайшли сліди і Лиходєєва: з Ялти повідомили, що він вилетів аеропланом у Москву. Слідство зацікавив випадок хорового співу "Славного моря", з'ясували, що хористів привів до ладу професор Стравінський за допомогою якихось уколів. Так слідство вийшло на саму клініку і її пацієнтів — Никанора Івановича Босого, конферансьє Бенгальського. Але особливу увагу слідчого привернув поет Іван Бездомний. Якби слідство звернулося за допомогою до Івана трохи раніше, справа, безумовно, просунулася б. Але тепер Іван втратив будь-який інтерес до долі Берліоза, його більше цікавило старовинне місто, що примарилося у сні, старий чоловік у білому плащі з кривавим підбоєм. Іван відповів на все питання слідчого, але коли той побажав Івану