Харлан Кобен - Додому

Маленька Покахонтас завжди була улюбленицею вболівальників. Вона була більш управна, гнучка, невелика й гарна, танцювала навколо рингу, кидалася туди-сюди, отримуючи високі оцінки та схвальні вигуки публіки, аж поки раптом її злі суперниці не починали шахраювати, щоб змінити перебіг подій. Шахрайство включало сипання піску в очі Маленької Покахонтас (вона чудово вдавала, ніби їй печуть очі) або використання якогось страхітливого «стороннього предмета», щоб зробити її безпомічною.

Сьогодні Комуняка Конні та Ірен Залізна Завіса застосували й те, й те.

Поки Велика Матуся відволіклася на згорбленого суддю, якого Комуняка Конні звабила обіцянкою сексуальних утіх, Ірен Залізна Завіса сипонула піску в очі, а Комуняка Конні вдарила Есперансу по нирці стороннім предметом. Маленька Покахонтас була в біді! Дві люті реслерки об’єдналися проти Маленької Покахонтас — а це також було проти правил! — і немилосердно її дубасили. Натовп почав благати, щоб хтось допоміг бідолашній красуні, коли нарешті Велика Матуся побачила, що коїться, виштовхала суддю з рингу та врятувала кралечку-героїню. Разом Маленька Покахонтас та Велика Матуся притисли долілиць до землі Вісь Зла.

Надзвичайна розвага.

Натовп разом з Майроном та Міккі стояв горлаючи.

— То навіщо ти їздив до Лондона? — поцікавився Міккі.

— Допомагав старому другові.

— У чому допомагав?

— Ми намагалися знайти двох зниклих дітей.

Міккі повернувся до нього й різко посерйознішав.

— А хіба одного з них не знайшли?

— Ти бачив?

— Про це було термінове повідомлення в новинах. Патрік якийсь там…

— Патрік Мур.

— Він мого віку, так? Зник, коли йому було шість?

— Правильно.

— А як щодо іншого хлопця?

— Ріс Болдвін, — похитав головою Майрон. — Ми його досі шукаємо.

Міккі ковтнув і повернувся до матчу. На ринзі Маленька Покахонтас підніжкою збила на мат Ірен Залізну Завісу. Комуняка Конні була вже на землі, а — затамуйте подих — Велика Матуся стояла на найвищому канаті.

— Грандіозний фінал, — сказав Майрон, вишкірившись.

Ніби кинувши виклик силі тяжіння, Велика Матуся зігнула коліна й підстрибнула високо з канату. Всі в натовпі разом затамували подих, і, немов у сповільненій зйомці, вона полетіла до землі, падаючи на обох суперниць. Почувся ляскіт.

Жодна з суперниць не рухалася.

Коли Велика Матуся встала, всі очікували, що суперниці розпластаються на брезенті, як млинці, «розумний пластилін» чи ще щось із мультфільму. Велика Матуся перекотилася на Комуняку Конні, а Покахонтас — на Ірен. Вони обидві притиснули суперниць, дзенькнув дзвін і конферансьє оголосив:

— Переможці та все ще чемпіони парного чемпіонату в категорії досвідчених жінок, з резервації до вашого серця, поаплодуймо Маленькій Покахонтас та Великій Матусі!

Вся арена зірвалася на ноги, Есперанса сиділа на плечах Великої Сінді. Вони махали руками та посилали цілунки рукою, а їм аплодували.

І потім вже почався наступний матч.

Розділ 13

За годину Майрон і Міккі показали свої перепустки та попрямували за лаштунки. Велика Сінді, усе ще в шкіряному корсеті й короні з пір’я, підбігла до Майрона, вигукуючи:

— О, містере Болітар!

Макіяж Великої Сінді «потік», і її обличчя нагадувало коробку з восковими олівцями, яку залишили занадто близько до каміна.

— Здоров, Велика Сінді.

Вона обхопила його своїми об’ємистими руками й притягнула до себе, піднявши так, що у нього ноги відірвалися від землі. Велика Сінді досі була вкрита потом, і її обійми були такими всеосяжними, ніби вас обгорнули матеріалом для ізоляції горища від вологи.

Майрон усміхався, насолоджуючись обіймами.

— Пам’ятаєте мого племінника? — спитав він, коли вона його нарешті відпустила.

— О, містере Міккі.

Велика Сінді так само міцно обійняла і хлопця. Міккі мав вигляд трохи збентежений — дика пригода для недосвідчених, — але висів у її обіймах.

— Сінді, ви мали чудовий вигляд на ринзі.

— Сінді? — глянула вона на Міккі, посміхаючись.

— Пробачте. Велика Сінді.

Це її втішило. Велика Сінді працювала секретарем у приймальні, коли в Майрона та Есперанси було спортивне агентство. Вона віддавала перевагу формальній манері спілкування, тому Майрона називала містером Болітаром і наполягала, щоб інші називали її Великою Сінді, а не просто Сінді. Вона навіть офіційно змінила документи, тому тепер там було написано прізвище: Сінді, ім’я: Велика.

— Де Есперанса? — запитав Майрон.

— Пішла на зустріч із важливими особами, — сказала Велика Сінді. — Вона дуже популярна, ви знаєте.

— Так, знаю.

— Більшість «дуже важливих персон» — чоловіки, містере Болітар.

— Авжеж.

— Вони платять п’ятсот доларів за квиток. Як бонус вони можуть сфотографуватися з Маленькою Покахонтас. Не те щоб у мене не було власної групи фанатів, ви знаєте.

— О, я знаю.

— Я беру тисячу, містере Болітар. Я особливіша.

— Радий чути.

— Хочете зеленого смузі? Ви маєте не дуже добрий вигляд, містере Болітар.

— Ні, дякую.

— Містере Міккі?

— Ні, все гаразд, — підняв руку Міккі.

За дві хвилини зайшла Есперанса, прикриваючи халатом своє замшеве бікіні. Коли вона зайшла, Міккі швидко підвівся. Інакше й бути не могло. Есперанса мала такий вигляд, що всі чоловіки й хлопці не могли не відреагувати. Її краса нагадувала захід сонця на узбережжі Карибського моря чи пляжні прогулянки під місяцем.

— О, так мило, що ти встав, Міккі.

Есперанса осудливо зиркнула на Майрона, який залишився сидіти, просто щоб показати своє особливе становище. Вона легенько поцілувала Міккі в щоку. Міккі привітав її з чудовим шоу. Майрон сидів і чекав. Вони з Есперансою були давніми близькими друзями. Вона працювала з ним у спортивному агентстві, навчалася вечорами на юридичному факультеті, та зрештою стала його партнером. Він знав її, а вона — його.

Тому він чекав.

Побазікавши кілька хвилин, Есперанса взяла Міккі за руку.

— Ти не проти, якщо я трошки поговорю з твоїм дядьком наодинці?

— О, звісно.

— Ходімо, містере Міккі, — сказала Велика Сінді, кивнувши Міккі йти за нею. — Комуняка Конні помітила вас у першому ряду й казала, що хотіла б з вами зустрітися.

— Е-е… гаразд.

— Вона сказала, що ви — цитую її слова — «смачненький».

Міккі спав з лиця, одначе таки вийшов за нею з кімнати.

— Він хороший хлопець, — промовила Есперанса.

— Хороший.

— Він уже перестав тебе ненавидіти?

— Гадаю, що так.

— А як його батьки?

Майрон похитав рукою вправо-вліво.

— Побачимо.

Есперанса зачинила двері.

— То ти був у Лондоні.

— Так.

— Ти не сказав мені, що їдеш.

— Я вирішив в останню хвилину.

— І я бачила в новинах, що зниклого хлопчика знайшли в Лондоні.

— Так.

— Але не родича Уїна.

— Ні, — підтвердив Майрон. — Це був інший хлопець. Патрік Мур.

— Я також читала про якийсь великий вибух там, де було знайдено хлопця. Він зніс цілу стіну.

— Ти знаєш Уїна. — сказав Майрон. — Він не надто