Харлан Кобен - Додому

Але зараз Міккі усміхався.

— Дістав квитки? — запитав Міккі.

— Я їх замовив.

— Я швиденько в душ! Скоро повернусь.

Він побіг. Зала спорожніла. Майрон підібрав перший ліпший м’яч та попрямував до майданчика. Він зупинився біля штрафної лінії та тричі відбив м’яч від підлоги. Несвідомо намацав заглиблення на м’ячі. Він кинув м’яча з ідеальним підкрученням. Фіть! Кинув знову. І знову.

Минув час. Неможливо сказати скільки.

— Майроне!

Це був Міккі.

Вони попрямували до автостоянки. Побачивши лімузин, Міккі зупинився.

— Ми їдемо на цьому?

— Так. Проблеми?

— Він дещо показушний.

— Ну, так, трохи впадає у вічі.

Міккі озирнувся, чи немає поруч нікого з його друзів. Пересвідчившись, що на обрії чисто, вони обидвоє залізли на заднє сидіння. Міккі нахилився і просунув руку до водія.

— Я Міккі.

— Я Стен, — відповів водій. — Приємно познайомитися, Міккі.

— Навзаєм.

Міккі відкинувся на спинку й пристебнув ремінь безпеки. Машина рушила.

— Я думав, ти ще подорожуєш, тож ми ввечері не підемо. — сказав Міккі.

— Я щойно повернувся.

— А куди ти їздив?

— У Лондон, — сказав Майрон. — Як бабуся з дідусем?

Бабуся і дідусь — Еллен та Алан Болітари — батьки Майрона. Міккі залишався в них на кілька наступних днів.

— Вони в нормі.

— Коли повернуться твої батьки?

Міккі знизав плечима й визирнув у вікно.

— Це мав би бути триденний виїзд.

— А потім?

— А потім, якщо все буде гаразд, мама лікуватиметься амбулаторно.

Тон Міккі дав Майрону зрозуміти, що ліпше не обговорювати цю тему. Цього разу Майрон так і вчинив.

Поїздка до серця Ньюарка забрала півгодини. Арена «Пруденшл-центр» іще відома як «Скеля», названа так на честь Гібралтарської скелі, яка зображена на логотипі «Пруденшл». Тут грала хокейна команда «Нью-Джерсі Девілс», на цьому й усе, якщо мова йде про професійні команди. Команда «Нетс» переїхала до Брукліна, забувши про своє коріння, але Майрон бачив ігри багатьох баскетбольних команд коледжів та двічі — Спрінґстіна.

Майрон викупив замовлені квитки. Їм також видали ламіновані перепустки за лаштунки.

— Гарні місця? — запитав Міккі.

— Перший ряд.

— Чудово.

— Твої тітки дбають про нас. Ти це знаєш.

Сьогоднішня подія — професійний реслінг.

У старі часи, до того як завдяки Інтернету знімки напівроздягнених жінок стали легкодоступні, підлітки шукали гострих відчуттів, переглядаючи професійну боротьбу жінок у неділю вранці на місцевому телебаченні. Розігрів для основної події сьогодення позначено поверненням до тих днів, до днів ДАРу, Дівочої Асоціації Реслінгу (спершу вони хотіли назватися УДАР, себто Унікальна Дівоча Асоціація Реслінгу, але в локальних мережах виникли проблеми з відповідним акронімом), і деяких постійних улюбленців організації.

Багато років тому ДАР припинила діяльність, але дехто, а саме подруга Майрона та його колишня партнерка по бізнесу Есперанса Діаз, відродила цю організацію. Було відчуття ностальгії, й Есперанса, відома раніше як «Маленька Покахонтас, індіанська принцеса», сподівалася на цьому заробити. Вона не наймала гарних молодих дівчат, щоб привабити підлітків. Той сектор ринку був уже перенасичений.

Натомість ласкаво просимо на «турнір досвідчених жінок» із професійного реслінгу.

Це був «турнір ветеранів» професійного реслінгу. Чому б ні? Турнір ветеранів гольфу — це гарна приманка. У тенісі також таке є. Ті автограф-сесії зі старими акторами з телепередач сімдесятих років були популярнішими, ніж будь-коли. Гляньте мигцем на графіки виступів рок-виконавців у ваших улюблених місцях — «Роллінґ Стоунз», «Ху», «Стілі Ден», «U2», Спрінґстін, — і ви зрозумієте: або ж там не було молоді, або їм просто забракло грошей.

То чому б не заробити на цьому?

У сьогоднішньому парному чемпіонаті вікову групу «досвідчених жінок» представляла команда Маленької Покахонтас та Великої Матусі.

Тобто Есперанси Діаз і Великої Сінді.

Натовп вибухнув, коли вони вийшли на ринг: Есперанса, досі зваблива з довгим волоссям-ласо, у замшевому бікіні з леопардовим принтом; Велика Сінді, заввишки всі шість футів шість дюймів, із вагою зо три сотні фунтів, що втиснула своє тіло в щось на кшталт шкіряного корсету, а на голові мала корону з пір’я.

Міккі подивився праворуч на суперників, які виходили з тунелю.

— Що за?…

Глядачі почали шикати.

Ось де випробовувалися межі дозволеного. Якщо вік Есперанси та Великої Сінді можна було віднести до категорії «СЗМ» (сексуальних звабливих матусь) то їхні люті суперниці — «Пані та панове, зустрічайте оплесками Вісь Зла, Комуняку Конні й Ірен Залізну Завісу!» — більше відповідали категорії «СЗБ».

Для тих, хто не особливо вправний у розшифровуванні акронімів, Б означає «бабуся».

Отож Комуняка Конні гордовито (або навіть зухвало) втиснулася в дуже щільний, відкритий червоний костюм з китайськими зірочками та зображеннями Мао, той самий, який приніс їй популярність, а Ірен мала на собі роздільний костюм, який складався в старий радянський серп на грудях.

Міккі заходився бавитися з телефоном.

— Що ти там робиш? — запитав Майрон.

— Та так, шукаю дещо.

— Що?

— Зачекай-но, — сказав небіж, а тоді додав: — Згідно з інформацією, Комуняці Конні сімдесят чотири роки.

— Чудовий має вигляд, чи не так? — усміхнувся Майрон.

— Е-е… так, здається.

Міккі не розумів цього. Втім, йому було шістнадцять. А от Майрону було десять, коли він дивився бої Конні, тому, можливо, він досі дивився на неї очима дитини, так само як ми слухаємо улюблені гурти, які вперше почули ще в дитинстві. Байдуже. Вони сиділи й дивились, як починається матч, Майрон їв попкорн.

— Отож, як вважають, тітка Есперанса — американська індіанка? — запитав Міккі.

— Так.

— Але ж вона іспанка за походженням, так?

— Так.

— А Велика Сінді?

— Можна лише здогадуватися.

— Але вона не з американських індіанців?

— Ні, — Майрон поглянув на нього. — У професійному реслінгу політична коректність — не головне.

— Вона радше демонструє цілковиту байдужість.

— Гадаю, що так. Це роль. Ми можемо пообурюватися через це завтра.

Міккі набрав трохи попкорну.

— Я говорил кільком товаришам по команді, що знаю Маленьку Покахонтас.

— Закладаюся, вони були вражені.

— О так. Один з них сказав, що його батько досі має в тренажерному залі постер з її зображенням.

— І це, мабуть, теж не політкоректно.

На ринзі була Велика Сінді, яка наклала собі такий макіяж, що будь-яке стриптиз-шоу збанкрутувало б. А втім, вона так само фарбувалась і в повсякденному житті. Велика Сінді зробила різкий рух у бік гвинтового зчеплення, обхопила рукою шию Комуняки Конні, а тоді вільною рукою послала Майронові поцілунок здаля.

— Я люблю вас, містере Болітар! — гукнула вона.

Міккі це сподобалося. Публіці також. Що ж, і Майронові.

Знову ж таки «турнір ветеранів» за титул у віковій групі «досвідчених жінок» навіював спогади, рівноцінні бажанню, щоб ваш улюблений гурт грав свої старі хіти. Саме це чотири профі