Харлан Кобен - Додому

витончений.

Есперанса перехопила його погляд.

— То це правда? Ти бачив Уїна?

— Так. Він зателефонував і попросив про допомогу.

— З ним усе гаразд?

— А колись було?

— Ти знаєш, про що я.

— Здається, з ним усе добре.

— То всі ці плітки, що він з’їхав із глузду й став самітником?…

— Він сам їх розпустив.

Майрон розповів їй усе, що трапилося. Есперанса сиділа навпроти нього і слухала. Це нагадало йому кращі дні, коли вони були молодші, коли бралися до справи й протягом годин обговорювали угоди й рекламні контракти. Стільки років Есперанса була частиною його буденного життя. Майрону цього бракувало.

Коли він закінчив розповідь, Есперанса похитала головою.

— Щось тут не так.

— Я й сам знаю!

— І завтра ти зустрічаєшся з хлопцем, якого врятував?

— Сподіваємось.

— А знаєш, тут ми з Великою Сінді можемо допомогти.

— Я сам усе владнаю. Ви обидві зайняті.

— Не роби цього, Майроне.

— Не робити чого? Ти керуєш бізнесом.

— Я керую бізнесом. Велика Матуся та Маленька Покахонтас то входять, то виходять зі стартового складу. Ми можемо бути вільні в будь-який момент, коли тобі потрібно, — Есперанса нахилилася ближче. — Це родич Уїна. Я хочу взяти в цьому участь. І Велика Сінді також. Не позбавляй нас нагоди.

— Гаразд, — кивнув Майрон, і додав: — До речі, де Гектор?

Обличчя Есперанси спохмурніло. Коли вона знову заговорила, у голосі почулися сердиті нотки.

— Він з батьком.

— Он як… Судячи з твоєї інтонації, боротьба за опіку не дуже успішна.

— Том у близьких стосунках із суддею. Товариш по гольфу, хочеш — вір, хочеш — не вір.

— А ти не можеш звернутися з проханням про зміну місця розгляду справи?

— Мій адвокат каже, що ні. Здогадайся, що стверджує Том.

— Що?

— Я веду, — і вона зімітувала пальцями лапки, — «хтивий» спосіб життя.

— Це тому, що ти рестлер?

— Це тому, що я бісексуалка.

— Справді? — осудливо глянув на неї Майрон.

— Так.

— Але бісексуальність зараз така популярна.

— Я знаю. — сказала Есперанса.

— Це майже кліше.

— І не кажи. Почуваюся надзвичайно старомодною.

Вона відвернулася.

— То це погано?

— Я можу втратити його, Майроне. Ти знаєш Тома. Він з тих, хто вважає себе за повелителів усесвіту, такі не беруть полонених. Суть не в тому, що правильно, а що ні, чи у чому правда. Суть у виграші. Суть у тому, щоб я програла за будь-яку ціну.

— Я щось можу зробити?

— Дай відповідь на одне запитання.

— Яке?

— Ти знав, що він нікчема, чи не так?

Майрон не відповів.

— То як ти дозволив мені вийти за нього?

— Я думав, що це не моя справа, — сказав Майрон.

— А чия тоді?

Бабах. Мікрофон впав. Есперанса на мить витріщилася на нього. У неї не було сім’ї. Вона мала лише Майрона, Уїна та Велику Сінді.

— А ти б мене послухала? — запитав Майрон.

— Не більше ніж ти мене, коли я казала, яка жахлива Джессіка.

— Зрештою, у мене відкрились очі.

— О так, відкрилися. Саме тоді, коли вона тебе кинула і вийшла заміж за іншого, — Есперанса підняла руку. — Вибач, це безглуздо. Я просто роздратована.

— Не переймайся.

— Крім того, тепер у тебе є Тереза.

— І ти схвалюєш її.

— Я люблю її. Якщо ти переконаєш її перейти на інший бік, я вкраду її в тебе.

— Лестощі, — сказав Майрон.

— Стривай.

— Що?

— Якщо Уїн повернувся, то я більше не шафер на твоєму весіллі?

— Ти ніколи й не була шафером, — відповів Майрон. — Перевага в тому, що це «чоловіча» роль.

— Сексист!

— Але ми з Терезою хотіли про дещо тебе попросити.

— Що?

— Ми хочемо, щоб ти провела церемонію.

Есперанса не часто здавалася такою приголомшеною, як зараз.

— Справді?

— Так. Тобі треба здобути сан онлайн чи якось так, але ми дійсно хочемо, щоб саме ти нас одружила.

— Негідник, — кинула Есперанса.

— Що?

— У мене ще одна зустріч із фанатами, а я зараз розрюмсаюся.

— Аж ніяк! Ти занадто сильна.

— Це правда, — вона підвелася й пішла до дверей. — Майроне!

— Що?

— Скільки разів Уїн просив про допомогу?

— Гадаю, це вперше.

— Ми повинні знайти Ріса, — сказала Есперанса.

Міккі їхав додому мовчки.

Дядько й племінник рідко бували сам на сам. Міккі звинувачував Майрона в багатьох речах, які трапилися з його батьками. Певною мірою справедливо. Есперанса дивувалася, чому Майрон ніколи не втручався, щоб попередити її про Тома. Причиною був Міккі. Колись давно він утрутився, коли його брат (і батько Міккі) Бред хотів утекти з ненадійною геніальною тенісисткою (і матір’ю Міккі) Кітті Геммер.

Це рішення, яке він ухвалив з найкращими намірами, призвело до катастрофи.

— Зниклий хлопець, — заговорив Майрон, — він твого віку.

Міккі дивився у вікно. Він багато пережив, як на такого молодого хлопчину: його сумнівне виховання, мамина пристрасть до наркотиків, химерне повернення батька з того світу. Здається, Міккі також успадкував ген Болітарівского «комплексу героя». Він зробив багато добра за дуже короткий час. Майрон ним пишався, але й хвилювався за нього.

— Я гадав, може, ти даси мені хоч якесь уявлення про те, що він думає, — сказав Майрон небожу.

— Справді?

— Так.

Міккі скривився.

— То коли я матиму справу із сорокарічним чоловіком, мені попросити тебе допомогти скласти уявлення про нього?

— Справедливо, — сказав Майрон.

— Його викрали коли, десять років тому?

— Правильно.

— У тебе є відомості про те, де він був увесь цей час? — запитав Міккі.

— Лише те, що ми знайшли його, коли він працював вуличною «повією», — похитав головою Майрон.

Запал тиша.

— Майроне!

— Що?

— Розкажи мені все, гаразд?

Майрон розповів йому всю історію. Міккі слухав, не перебиваючи.

— Тож Патрік зараз удома, — підсумував Міккі.

— Так.

— І завтра ти маєш із ним зустрітися.

— Такий план.

Міккі потер підборіддя.

— Якщо все пройде погано, дай мені знати.

— А що навело тебе на думку, що все може пройти кепсько?

— Та нічого.

— І що ти зробиш, якщо все пройде погано?

Міккі не відповів.

— Я не хочу втягувати тебе в це, Міккі.

— То зниклий підліток, Майроне. Як ти сказав, я маю певне уявлення про це.

Розділ 14

Автомобіль Майрона проїжджав повз помпезні маєтки, такі великі, ніби вони вживали якийсь гормон росту. Газони були занадто досконалими, кущі підстрижені з неймовірною точністю. Сонце сяяло, ніби хтось натиснув на кнопку та налаштував його на це. Цегла ідеально поблякла, занадто ідеально, що додавало цьому району штучного лас-вегасько- діснеївського ефекту. Ні в кого не було асфальтової під’їзної алеї. Вони були вимощені якимсь дорогим вапняком, і було шкода руйнувати його колесами. Від усього тут тхнуло