Олексій Мустафін - Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін

з яких були Лао Цзи і Кун Цзи, якого європейці називають на свій лад Конфуцієм.

За легендою, Лао Цзи жив у 604—531 роках до нашої ери. Подейкували, що народився він із сивим волоссям і саме тому отримав таке дивне, як на малюка, ім’я («лао» китайською означає «старий»), а вже коли став мудрецем — часто уподібнювався дитині. Лао Цзи вважав, що людина має повернутися до простого життя серед природи, надавати перевагу спогляданню і, за можливості, взагалі не діяти. Він засуджував гонитву за багатством і власністю, війни та марнославство, свавілля чиновників і пригноблення простолюду. Власних думок мудрець не записував, а просто переповідав учням, які лише згодом їх занотували. Так з’явився твір під назвою «Дао де цзін», що з китайської можна перекласти як «книжка шляху і благодаті». Започатковане Лао Цзи вчення про «шлях мудрості» відтак називають даосизмом, а його прихильників — даосами.

Лао Цзи. Зображення на шовку (Національний музей у Тайбеї)

Конфуцій жив у 551—479 роках до нашої ери. Він походив зі знат­ної, проте збіднілої родини, рано залишився сиротою. Ще в юнацькому віці захопився збиранням старовинних записів, його вразила мудрість, яка відкрилася перед ним. Тому Конфуцій був упевнений, що треба повертатися не до природи, а до звичаїв предків. Саме вони, за словами мудреця, створюють лад і в родині, і в суспільстві. Головне, аби людина знала своє місце і сумлінно виконувала свої обов’язки. Діти мають слухатися батьків, піддані — володаря. А володар має бути справедливим і великодушним, не порушувати давніх звичаїв, дослухатися мудрих порад і оцінювати людей не за багатством чи походженням, а за здібностями і особистими заслугами.

Кун Цзи. Зображення на шовку (Палацовий музей у Пекіні)

Конфуцій вважав, що людина не народжується шляхетною, такою її робить освіта і виховання. Він вирішив присвятити себе цій справі та відкрив одну з найперших у Китаї приватних шкіл, що стала відомою на всю країну. Щоправда, царів, усупереч сподіванням, Конфуцію виховати не вдалося. Володарі завжди приймали мудреця з пошаною, проте до його порад не прислухалися і довго біля себе не затримували. Конфуцій навіть жартував, що не встигав «зігріти рогіжку, на який сидів». Лише по смерті мудреця його вчення — яке називають конфуціанством — стало загальновизнаним у Китаї та навіть поширилося за його межами.

Слава Кун Цзи була такою великою, що його почали вважати укладачем найдавнішого китайського літопису, який мав назву «Чуньцю» (з китайської це слово перекладають як «весни й осені»). Літопис охоплював події від заснування династії Східного Чжоу майже до смерті Конфуція, і тепер словом «Чуньцю» позначають усю цю добу в історії Стародавнього Китаю.

Арії та виникнення нових держав у Ірані та Індії

1. Розселення арійських племен. На північному сході Китаю починаються безкраї степи, що тягнуться безперервно на захід через усю Азію і Східну Європу — аж до сучасної України. Здавна у цих степах мешкали племена кочовиків — аріїв. Проте в сере­дині II тисячоліття до нашої ери тривалі посухи змусили скотарів залишити прабатьківщину. У пошуках кращих пасовиськ і місць для поселень окремі племена аріїв пробилися до самої Месопотамії, проте швидко розчинилися серед хурритів та семітів. Інші, здолавши опір сусідів, поступово розселилися на величезному просторі — від Карпат до Індійського океану.

На північ від Чорного моря оселилися кімерійці, між Чорним і Каспійським морем — скіфи, на схід від них — сармати, у Середній Азії (яку самі арії називали Туран) — саки. Ті племена, які обрали для поселення країну між Каспійським морем і Перською затокою, дали їй назву Іран (тобто «країна аріїв») і самі згодом почали називатися іранцями. Поступово арії заселили й усю Північну Індію — не лише береги Інду, а й долину річки Ганг. Умови для життя там були значно важчими, більшу частину долини займали непрохідні ліси. Проте у прибульців уже були залізні знаряддя, за допомогою яких господарство можна було вести і за несприятливих умов. Племена, які знайшли свою нову батьківщину в степах, так і залишилися кочовиками, а арії, що розселилися в Ірані й Індії, швидко перемішалися з місцевими мешканцями і перейшли до осілого способу життя.

Розселення племен аріїв на межі ІІ—І тис. до н. е.

2. Релігія давніх аріїв. Про вірування давніх аріїв ми знаємо з їхніх молитовних поем-пісень — гімнів. Нащадки кочовиків вірили: якщо молитви вимовлені, а жертви принесені у суворій відповідності до стародавніх настанов, боги не можуть відмовити у виконанні прохань людини. Саме тому такою повагою в їхньому суспільстві користувалися жерці, які зберігали, охороняли і передавали новим поколінням священні знання.

Століттями гімни просто запам’ятовували, і лише згодом вони були записані. На відміну від Месопотамії чи Китаю, в Індії для записів використовували не глину чи смужки бамбуку, а пальмове листя. З нього робили вузенькі сторінки, які скріплювали мотузкою. В Ірані, де пальм було небагато, а головним заняттям багатьох місцевих мешканців залишалося скотарство, записи робили на оброблений шкірі свійських тварин.

Бог Агні. Малюнок з індійського рукопису (Британський музей)

Священні книги аріїв називають Ведами. Найдавнішою з них є Рігведа, що складається більше ніж із тисячі гімнів. Власне, сама назва збірки походить від давньоіндійських слів «рік» — «гімн», «промовляння» — та «веда» («знання»). В українській мові близькими до них є слова «рікти» (тобто промовляти) та «відати» (знати), а також «відьма» (тобто жінка, яка знається на ворожінні та замовляннях).

Із Вед ми знаємо, що найшанованішими богами аріїв були творець всесвіту Варуна, бог блискавки й війни Індра, бог вогню і захисник жрецтва Агні, бог сонця і покровитель угод Мітра. Серед аріїв, що переселилися до Індії, утвердилася віра в те, що життя рухається по колу, яке вони іменували сансарою, а зі смертю душа просто залишає старе тіло і переселяється в нове. Яке саме — залежить від поведінки людини в попередньому житті. Таку визначеність називали кармою. Якщо людина жила доброчесно, вона могла сподіватися, що в майбутньому її душа переселиться в тіло шляхетної людини, якщо ж ні — чекала, що може переселитися у звіра, рослину чи навіть камінь. У тому, що звірі, рослини і каміння можуть мати душу, арії сумніву