Ліка Радош - Знову "ми", Ліка Радош

розділ 12

Вихідні пройшли, і добре...  Бо вже виїла себе всякими думками. Інколи порада "Менше думай" - прямо в ціль.

Я давно вже так не раділа тому, що пора на роботу. Бо так хотіла поринути в робочу атмосферу, відірватися від особистих переживань, що вже аж підстрибувала від нетерпіння.

Хоч і вихідні я провела з користю, навела лад у квартирі та речах. Та все ж, голова моя була не достатньо навантажена, то ж постійно туди пхався Плутар зі своїми пропозиціями.

Ще б освідчився!!! Додумався. Повернутися він вирішив. Ще так сказав, ніби мої бажання тут взагалі ніякої ваги не мають. Це для того, щоб розійтись достатньо думки з одної сторони, а щоб почати зустрічатись — треба, щоб хотіли двоє. А я цього не хочу. Точно не з ним. Двічі в одну річку не ввійдеш — не знаю, хто сказав, але я з ним згодна.

Приїхала на роботу трохи швидше ніж завжди. Вже думала, що буду першою в офісі. Та ні. Зустріла Потоцького, як там його Максима Андрійовича, зміряв мене поглядом у своїй манері.

- Доброго дня, Аліно Петрівно. Навіть не думав, що ви така фанатка своєї роботи. Це рідко зустрічається. - так єхидненько мені посміхається.

- Так я, як той безсмертний поні, і у свята і в вихідні, тільки додайте мені роботи. - Сказала, а вже потім подумала, що цей чоловік, хоч і дратує мене, та він мій керівник. Він же не Плутар, якому можна і по хамити для зняття стресу. Глянув здивовано. Та все ж промовчав і не поставив мене на місце, хоча міг.

- Не буду вас відволікати, Біланова, оскільки, ви так рветесь до роботи. Її у вас зараз дійсно при бавилось за останні дні. - розвернувся і попрямував до кабінету директора.

Вони зараз зі Станіславом займають один кабінет на двох. Співчуваю Тані. Виконувати вказівки від двох таких напищених...(не буду казати кого, щоб не ображати рогату худобу). І то Плутар, у порівнянні з цим Максимом, виглядає білим і пухнастий.

А далі все пішло, як завжди, я зарилася в документи. З цим оновленням виробництва досить багато мороки, потрібно підготувати плани враховуючи різні варіанти. А наша шанована колегія на чолі Потоцького та Плутара повинні уже ухвалити найвигідніший. Вже потім будемо втілювати написане в життя.

Перед обідом зайшла до мене Таня, запросити перекусити поблизу у кафе. В неї, якраз, з'явилася лишня хвилина, оскільки керівництво вирішило навідатись у цехи.

Підтримала її ідею з радістю, бо вже все розпливалося перед очима.

Коли вийшли на стоянку, рушили до Таніної автівки. Це, мабуть, болюча тема багатьох чоловіків — позашляховик Лексус, їй батько подарував на 25-ти річчя, здається новий, хоча можливо і вживаний. Єдине, що точно знаю, що машина дуууже дорога. І ті хто не знає, що Танюша не з бідної сім'ї всякого про неї придумують і наговорюють. І, саме, там  же зустрічаємо наших нових директорів.

- Не погано платять в Франківську секретарям, раз вони можуть собі дозволити такий автомобіль правда, Станіслав? - це слова Потоцького, який зі злобою дивився на Таню, і нібито розмовляв з Плутаром, розраховуючи звичайно, бути почутим нами.

Я вже хотіла заступитися за подругу, та вона тільки шарпнула мене за руку, вказуючи, щоб сідала мовчки і не зав'язувала діалог. Тепер, я зрозуміла, чому він так вороже відреагував на рахунок наших премій. Навіть не намагався розібратися в чому справа.

Оце чоловіки пішли. Як йому очі муляє гарна машина, в якої за кермом жінка. Моя також гарна, правда моїх таких, мабуть, і 4 можна було б купити за Таніну одну. Та і в Стаса також позашляховик Ауді, так нічого виглядає. Я ж не сильно розбираюся в марках. Чого їм не йметься?

- А що, дівчата, робочий день уже закінчився? - це вже напряму до нас.

- Та ні, Максим Андрійович. - таки змогла вткнутися я.- Та все ж в нашому робочому графіку передбачено годину для обіду, на який зараз ми і зібралися.

Відчуваю, що береги плутаю. Бачу в його очах, що так просто він би мене не відпустив, і добряче всипав, за такі відповіді. Та за ним стояв Плутар, котрий штурхнув приятеля в плече, і показав куди їм потрібно іти, щоб потрапити безпосередньо на виробництво.

Таня не звертаючи уваги на цей діалог, уже підійшла до того збідованого джипа, і чекала мене уже за кермом.

- Тань, що то було? Чого він так на тебе в'ївся?

- Ще в перший день, коли він сюди приїхав. Зранку він виходив з таксі, а я, якраз, під'їжджала, щось задумалась і його ледь не зачепила. Ну він запустив цю пісеньку, що права купила, а їхати не навчилася, потім в тому роді, і з сексуальним підтекстом. Ну, а я своєю чергою, і йому відповіла.

- Ого... то ти певно влипла..

- Ще б пак. Я тоді добряче проїхалась по його чоловічій самооцінці, але не думаю, що його неприязнь сформована тільки на цьому. Він як бачить мене, то його одразу теліпає, але це не означає, що по сто раз на день мені не треба дати якесь дурнувате завдання... Так і схудну, мабуть, швидше.

- Навіть не думала, що в тебе такі страсті на роботі кояться? - щось це я зовсім подругу запустила, через свої проблеми в особистому житті, які, до речі, також роботи стосуються.

- А твій, як я бачу, великому босу тебе в обіду не дає.

- Так, ніколи не думала, що буду йому вдячна, але цей Потоцький, точно якийсь не нормальний. Біля нього жодна адекватна людина не витримає. Ми як обговорювали плани, то думала, що на його місці робот сидить.

- Ну Станіслав, також до інших співробітників так ставиться, абсолютно по діловому. Це ти маєш біля нього блати. Наша Вікуся уже хотіла чоботи міняти, та її швиденько приструнили.

- Нічого, он ще один варіант для неї підкотив.  - маю на увазі приїзд Максима. - Може задобрить його, то й іншим буде легше.

Так за перебиранням пліток і добралися до ближчого кафе. Швиденько пообідали запили усе кавою. Та й зібралися назад в офіс. Цього разу, я рада б відтягнути той момент, коли треба туди повертатися. Якась напружена там створилася атмосфера.

Мені ж по обіді, якраз потрібно іти до керівництва на обговорення нових планів, що я підготувала по реструктуризації.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍