Анрі Шарьєр - Метелик

– Ні, я не можу цього прийняти. Чого раптом?

Він дивиться на мене й каже:

– Зараз поясню. Три тисячі франків – значна сума, однак навіть тоді Туссен втрачає дві тисячі: він віддає вам чудовий човен. Тож немає причин, аби я також чогось для вас не зробив.

Те, що відбувається після цього, неймовірно зворушливе: Сова кладе на землю шапку, і прокажені починають кидати в неї банкноти й монети. Вони підходять звідусіль і щось та кидають. Із сорому можна згоріти! Але я вже не можу сказати, що в нас іще залишилися гроші! Що ж робити, Господи, наскільки ницим є мій учинок порівняно з такою шляхетністю?

– Будь ласка, не треба робити такої пожертви!

Скалічений – дві культі без пальців – темношкірий з Томбукту каже:

– Гроші для нас не є засобом існування. Бери, не соромся. Гроші в нас для гри або для жінок-прокажених, які час від часу приїздять з Альбіни.

Ця фраза приносить мені полегшення й не дає зізнатися, що в мене ще залишилися гроші.

Прокажені зварили дві сотні яєць. Вони принесли їх у ящику з червоним хрестом. Уранці в ньому привезли для них денну норму ліків. А ще – дві живі черепахи (кілограмів по тридцять кожна, їх міцно прив’язали панцирами донизу), листя тютюну, дві пачки сірників та ґнота, мішок рису кілограмів на п’ятдесят, два мішки деревного вугілля, примус із медпункту та заплетений бутиль керосину. Уся ця нещасна спільнота непокоїться за нас, кожен хоче сприяти успіху нашого задуму. Так, немовби це їхня втеча. Човен витягли недалеко від місця, де ми причалили. Порахували гроші, зібрані в шапку: вісімсот десять франків. Я маю дати Туссенові всього тисячу двісті. Клузіо віддає мені свій патрон, я відкриваю його перед усіма. У ньому одна банкнота на тисячу франків і чотири по п’ятсот. Я віддаю Туссену тисячу п’ятсот франків, він повертає мені триста, потім каже:

– Ось, візьми револьвер, це подарунок. Ви все поставили на карту заради цієї справи; шкода, якщо в останню мить усе лусне тільки тому, що у вас немає зброї. Сподіваюся, тобі не доведеться нею скористатися.

Я не знаю, як висловити свою вдячність Туссенові й усім іншим. Санітар підготував невеличку аптечку: вата, спирт, аспірин, бинт, йод, кілька ножиць і лейкопластир. Один прокажений приніс дві гарно обтесані дощечки й дві пов’язки Вельпо, нові, в упаковці. Він просто їх простягає, щоб змінити шину Клузіо.

О п’ятій годині розпочинається дощ. Жан Безстрашний каже:

– Вам дуже пощастило. Вас не зможуть побачити, можете вирушати просто зараз і виграти добрих півгодини. Так ви будете ближче до гирла, щоб рушити о пів на п’яту ранку.

Я запитую:

– Як я знатиму, котра година?

– Орієнтуйся по припливу й відпливу.

Човен спускають на воду. Це аж ніяк не наша пірога. З усім вантажем і нами трьома на борту він більш ніж на сорок сантиметрів вивищується над водою. Загорнена у вітрило щогла лежить на дні, адже її треба поставити тільки при виході в море. Ми приладнали стерно із запобіжним брусом і румпелем, а також подушку з ліан, аби я міг сісти. За допомогою ковдр ми влаштували затишну нішу для Клузіо, який не захотів змінювати свою пов’язку. Він лежить між мною й діжкою з водою. Матюретт також сідає на дно, але в носовій частині. У мене одразу з’являється відчуття захищеності, якого доти не було в нашому каное.

Дощ не припиняється, я маю йти по середині річки з легким ухилом ліворуч, до голландського узбережжя.

Жан Безстрашний каже:

– Прощавайте, швидше відчалюйте!

– Удачі! – Туссен сильно штовхає човен ногою.

– Дякую, Туссене, дякую, Жане, безмежно дякую геть усім!

Ми зникаємо дуже швидко, підхоплені відпливом, який розпочався дві з половиною години тому й неймовірно швидко набирає сили.

Дощ не вщухає, на відстані десяти метрів нічого не розгледіти. Оскільки нижче є два невеличкі острови, Матюретт нахиляється й пильно вдивляється вперед, щоб не наштовхнутися на їхні скелі. Сутеніє. На якусь мить нам перешкоджає дерево, яке разом з нами спускається річкою, на щастя, значно повільніше. Невдов зі ми з нього виборсуємося й мчимо зі швидкістю щонайменше тридцять кілометрів на годину. Куримо, п’ємо ром. Прокажені дали нам шість обплетених пляшок з-під к’янті, але налили в них рому. Дивна річ: ніхто з нас не заводить мови про страшне каліцтво, побачене в багатьох прокажених. Єдина тема розмов – їхня доброта, щедрість, відкритість; нам так пощастило познайомитись із Бретонцем, який доправив нас до Голубиного острова. Дощ дедалі рясніший, я промок до нитки, але наші вовняні куртки, навіть мокрі, дуже добре тримають тепло. Нам не холодно. Під дощем заклякла тільки рука, яка лежить на стерні.

– Зараз ми йдемо зі швидкістю більше сорока кілометрів на годину, – каже Матюретт. – Як думаєш, скільки часу минуло відтоді, як ми відпливли?

– Зараз скажу, – втручається Клузіо. – Хвилинку. Три години п’ятнадцять хвилин.

– Ти збожеволів? Звідки знаєш?

– Щойно ми відчалили, я почав рахувати й кожні триста секунд відрізав клаптик картону. У мене тридцять дев’ять клаптиків. Кожний означає п’ять хвилин. Отже, ми спускаємося впродовж трьох годин п’ятнадцяти хвилин. Якщо я не помилився, то хвилин за п’ятнадцять-двадцять спуск припиниться й нас понесе туди, звідки ми прибули.

Я повертаю стерно праворуч, ставлячи човен навкоси, щоб підійти до берега з боку Голландської Ґвіани. Ми ще не причалили до бушу, як течія зникла. Ми не спускались і не піднімались. Дощ не вщухає. Ми не куримо, не розмовляємо, спілкуємося пошепки: «Бери весло й налягай». Я сам гребу веслом, затиснувши стерно правою ногою. Ми м’яко входимо в буш, підтягуємося за гілки й ховаємося під їхнім прихистком. Ми в мороку завдяки довколишній рослинності. Річка сіра, вкрита туманом. Якби не приплив і відплив, годі й розібрати, де тут море, а де річка.

Приплив триватиме шість годин. Півтори години доведеться чекати відпливу, тож можу годин сім поспати, хоча й дуже збуджений. Мушу поспати, бо, коли ми вийдемо в море, хто знає, коли мені це вдасться? Я лягаю між діжкою й щоглою, Матюретт напинає ковдру між лавочкою й діжкою, і в такому укритті я сплю, як бабак. Ніщо не порушує мого глибокого сну: ні мрії, ні дощ, ні незручна поза. Я сплю, сплю, аж доки мене не будить Матюретт:

– Меті, гадаємо, вже час або близько того, відплив почався давненько.

Човен розвернуто до моря, пальці відчувають швидкість течії. Дощ ущух. У світлі місячного сяйва метрів на