Валерій Павлович Лапікура - Непосидючі покійнички

ще не пора… Не пора взагалі з’являтися в Управлінні. Краще кудись зашитися, в якесь затишне місце, де тихо, прохолодно, ніхто не чіпляється з дурними запитаннями, не вимагає звіту про плани і перспективи на майбутнє. Морг на Оранжерейній був саме таким місцем. Щоправда, пахло там не фіалками, але, як зазначав уже згаданий Лис, у цьому світі годі шукати досконалості.

Судмедексперти від мене відмахнулися. Мовляв, у них запарка. Моя черга ще не надійшла. І взагалі, я зі своїми покійниками тут не стояв. Я спробував погаласувати, але мені делікатно натякнули, що так можна і зіпсувати чистоту експертизи.

— А це як? — здивувався я.

— А так, що будь-який тиск на експерта може вплинути на результат. І будеш ти ламати голову, звідки у цього дядька шестимісячна вагітність. Тож не підштовхуй нас, не допоможе.

— А якщо рейки змастити?

Мого натяку чомусь не зрозуміли. Натомість вдалися до філософії, що під цими склепіннями — дивовижа:

— Усі ми люди, в усіх діти, дружини, тещі і нерви. Раніше, ніж через тиждень, не потикайся.

Через тиждень, так через тиждень. Така наша сищицька доля. Біжи туди, але стій тут і чекай, доки тебе помітять. Може, у пожежників більше пощастить?

На майданчику, де технарі вилизували обсмалені рештки «Москвича», на мене чекав сюрприз. Мій знайомий капітан довго розминав сигарету, точнісінько, як це робить мій Старий, коли хвилюється, аж доки весь тютюн не висипався на землю. Потім стрельнув цигарку у мене і проробив з нею ту ж саму процедуру. Я терпляче чекав, бо знав, що капітан у своїй справі — чемпіон світу серед професіоналів. Колись у дощенту спаленому пасажирському вагоні, котрий на додачу ще й злетів з високого насипу, він знайшов причину пожежі — залишки розплавленої несправної електробритви. Капітан спробував розкурити порожню гільзу, папір пихнув і згас, він сплюнув, матюкнувся і нарешті сказав:

— Такі справи, Сирота. Якщо я доповім моєму начальству найімовірнішу причину вибуху бензобаку, то мене попруть з роботи. Це в кращому випадку. Бо можуть і в психушку загнати.

— Не набивай собі ціну. Ти не дисидент, а капітан технічної служби МВС УРСР. Яка там причина?

— Вибух.

— Не врубався. Що ж виходить: причина вибуху — вибух? Нормально! Розтин показав, що покійний помер від розтину. І що там гахнуло? Ліве заднє колесо чи надутий презерватив?

— Про презерватив тобі хто сказав?

— Ніхто, то я так, навмання ляпнув. А що?

— Знайшли ми розплавлені рештки цього запобіжного заходу. Під заднім сидінням. Але вибухнув, звичайно, не він. Розумієш, бензобак підірвали зсередини! Є лише два варіанти. Перший: хтось відкрутив пробку і встромив туди смолоскип. Але так не буває, бо першою жертвою стане підпалювач. Варіант другий: в бензин встромляють кінець бікфордового шнура чи ще якогось ґнота, підпалюють і дають драла. Але все одно, перед цим треба відкрутити пробку. А її ніхто не відкручував. Її зірвало з різьби. А це означає, що в бензобак попередньо було вміщено якийсь спеціальний запалювальний пристрій з дистанційним управлінням. Радіозапал, розумієш?

— А може, то був шматочок пластикової вибухівки з хімічним підривачем? Мене недавно в Будинок кіно провели на американський фільм, закритий перегляд. Так отам саме так бензосклад підривали.

— Не вмер Гаврило, так галушкою вдавило. Ти хоч уявляєш, Сирота, у кого на озброєнні пластикова вибухівка? І у нас, і у них, до речі. Тільки в диверсійних спецпідрозділах. І то — кожен грам на обліку. Ти ще скажи, що тут агенти армії ймовірного противника попрацювали.

— Уявляю, що б тут було, якби я сказав.

— Я теж. Але на моє щастя, хімією та пластиком тут і не пахне. Аналіз показав тільки бензин. Щоправда, трошки розведений, але теж бензином — нижчого гатунку за ту ж ціну. Але такий коктейль сам по собі не вибухає.

— Точно?

— А щоб ти не мав сумнівів. Я аналізи в інституті органічної хімії по блату зробив. А там такі спеціалісти — куди твоєму Лівші. На кожній молекулі пробу ставлять.

— І що ж ти, врешті-решт, напишеш?

— Вже написав. Ймовірна причина пожежі — коротке замикання, викликане, виходячи з непрямих даних, несправністю опалювальної пічки. Точніший висновок заважає зробити високий процент фізичного знищення автомобіля і вплив термічного фактора на стан залишків людських тіл… Тебе це влаштовує?

— Мене — ні.

— Мою совість — теж. Але моє начальство буде задоволене. І я піду у відставку як мінімум майором. Сирота, ти сам не раз казав, що Феміда — то сліпа курва. Якщо я покладу на її терези самі свої здогадки, вони навіть не здригнуться.

— І що, ніяких шансів?

— Якби був бодай шматик того гіпотетичного радіозапалу, тоді інша справа. А так… скажу по секрету: московська Контора тому так швидко виловила тих вірмен з їхніми бомбами, що одна з них не встигла вибухнути. Ну, а далі, маючи в руках вибухівку, підривач, металеву оболонку і навіть господарську сумку, в яку все це було запаковане, вирахувати винахідників було — що дурному з гори побігти. Та що там сумка! Пам’ятаєш того вовкулаку, котрий маленьких дівчаток вбивав? Що там було? Кілька молекул металу у ножовій рані? А докопалися. А тут і про це подбали. Пристрій був не простий, а з секретом. У момент вибуху повністю самоліквідувався. Навіть натяку на спектрограмі не було. Самий бензин.

— Було, та й загуло, кажеш?

— Ви-па-ру-ва-лось! Цікаво, що то за люди?