Лоретта Граціано Брюнінг - Керуй гормонами щастя

точку зору своїх ворогів, але якщо зізнатися в цьому, навряд чи реакція членів вашої групи буде позитивною. Відмовитися від негативного мислення складно, тому що це загрожує втратою окситоцину. Утрата своєї «зграї» здається настільки небезпечною, що люди вважають за краще залишатися разом із нею. Коли людина не отримує необхідний окситоцин, світ навколо втрачає фарби.

Секс та почуття єдності

Секс стимулює синтез великої кількості окситоцину. А оскільки викид окситоцину програмує мозок на отримання ще більшої кількості того, що спричинило цей викид, чи варто дивуватися, що ссавці є такими зацикленими на сексі?

У дикій природі можливості для спаровування є не настільки великими, як здається. Фактично цей процес підпорядковується жорстким обмеженням. Що більше дитинчат з’явиться на світ, то більше з них загине, тому поведінка тварин у процесі еволюції змінилася так, що вони приділяють більше уваги захисту свого потомства. Можливість залишити нащадків часто безпосередньо залежить від сили, оскільки забезпечує виживання. Сила визначається соціальною єдністю та соціальними альянсами. Особини, що мають міцні соціальні зв’язки всередині групи, отримують більшу кількість їжі та успішно рятуються від хижаків. У них виживає більше дитинчат, що робить їх кращими партнерами для спарювання. Стати частиною згуртованої соціальної групи – зрозуміла репродуктивна стратегія ссавців. Це буває вкрай складно зробити, але коли йдеться про залишення потомства, мозок готовий упоратися з будь-яким завданням.

У самців і самок різні стратегії, але в будь-якому разі вони визначаються нейрохімічними факторами. Самці шимпанзе намагаються підвищити свої шанси на залишення потомства, вибудовуючи соціальні зв’язки з іншими самцями, – так вони здобувають більшу кількість їжі, що привертає самок. Самці, що домінують у групі, відганяють суперників від статевозрілих самок, але можуть зробити виняток для своїх союзників. Якщо самець шимпанзе безпосередньо впадає за самкою, утручаються самці, що домінують. Самки зазвичай віддають перевагу саме їм.

У потомства самок шимпанзе із сильними соціальними зв’язками вища ймовірність вижити. Самки витрачають багато часу на пошук їжі і практично постійно перебувають у стані вагітності або лактації. Під час пошуку харчів вони залишають дитинчат, тому без допомоги надійних «няньок» не обійтися. Налагодження соціальних зв’язків як із самцями, так і з самками допомагає шимпанзе зростити дитинчат. Самка обережно приймає рішення щодо того, кому можна довіряти, оскільки багато хто з мавп (зокрема самки) проявляє агресію до дитинчат.

Люди вдаються до соціальних альянсів заради підвищення свого репродуктивного успіху різними засобами. Імовірно, ви і самі здатні навести безліч прикладів і з життя, і з історії.

Загроза репродуктивному успіху (хоч би як ви його для себе визначали) стимулює викид кортизолу. Загальновідомий приклад – знайомий багатьом рефрен «Усіх гідних чоловіків (жінок) уже розібрали». Коли людині не вдається створити сім’ю, вона звинувачує в цьому наш час або наше суспільство попри той факт, що ссавцям завжди доводилося серйозно боротися за право залишити потомство. Нерідко на них чекало розчарування, коли їм так і не вдавалося отримати можливість спарювання. Коли людина покладає провину за все на наше суспільство, вона створює соціальні зв’язки, і окситоцин зменшує негативні почуття. Але в неї, як то було і раніше, залишається відчуття, що щось не так із цим світом.

Усі тварини роблять це

Триматися зграї нелегко. Коли спостерігаєш за стадом, що згуртовано рухається вперед, можна забути, що за кожен зроблений крок відповідає мозок окремої тварини. Уявіть собі антилопу гну, якій разом зі своїм стадом необхідно дістатися іншого берега річки. Важливо правильно обрати момент: якщо вона кинеться попереду стада, існує великий ризик потрапити в пащу крокодила, але і в тому разі, коли вона буде останньою, зустріч із хижаком неминуча. Тому всі антилопи намагаються форсувати водну перешкоду одночасно, хоча це підвищує ризик зачепити одне одного копитами. Поки антилопи, що перебувають у перших рядах, обирають момент для стрибка, ззаду на них напирають інші. Найгірше може статися з антилопою, якщо її розчавлять родичі, тому вона поспішає зробити стрибок. Рухатися в єдиному ритмі зі стадом – складне завдання, хоча з боку здається, що тварина просто слідує за іншими.

Мозок безперервно зважує загрози та можливості, що оточують людину. Коли вона бачить, що натовп рухається в одному напрямку, то оцінює потенційні загрози і винагороду. Вона аналізує альтернативний варіант і знову зважує загрози та винагороду. Людина сподівається на ідеальний варіант, з винагородою і без погроз, а коли не бачить його, то відчуває, що зі світом щось негаразд.

На превелику радість, є ще один гормон щастя, завдяки якому ви почуєтеся краще, – це серотонін. Саме йому присвячений наступний розділ.

Наукові висновки

Гормон окситоцин створює приємні відчуття від соціальної довіри, однак зниження його рівня викликає настільки негативне почуття, що люди прагнуть стимулювати більше окситоцину, іноді досить незвичайними способами.

• Протягом еволюції ссавці звикли триматися групами заради власної безпеки. Звичайно, люди цінують власну незалежність – ніхто не хоче бути «одним зі стада». Але водночас мозок ссавця сприймає ізоляцію як загрозу для виживання. Врешті-решт людина постійно постає перед дилемою: їй погано і в групі, і на самоті.

• Під дією окситоцину формуються нейронні зв’язки, які програмують дитинча довіряти всьому, що воно сприймає, коли в його організмі відбувається синтез окситоцину. У такий спосіб дитинча легко переносить свою прихильність до матері на все, що воно сприймає, перебуваючи поруч із нею. Його мати теж почувається в безпеці, оскільки в неї окситоцин виробляється завдяки близькості родичів зі стада.

• Часто тварині доводиться обирати між задоволенням своїх соціальних та інших життєвих потреб. Підтримка балансу між рівнем дофаміну, окситоцину та кортизолу є частиною повсякденного життя ссавців.

• Те, що перебуває близько, швидше може завдати шкоди, ніж те, що на відстані. Це означає, що прагнення окситоцину може мати негативні наслідки. Протягом еволюції мозок ссавця навчився не довіряти тому, хто не заслуговує на довіру. Коли хтось зраджує довіру людини, мозок реагує викидом кортизолу. Під його дією формуються нові нейронні зв’язки, що руйнують окситоцинові ланцюжки. Тому людина надовго запам’ятовує зраду того, кого вважає близьким.

• Група тварин об’єднується під дією зовнішньої загрози. Переваги