Олена Воля - І буде життя, Олена Воля

− Чотири підручники, щоденник, зошити, пенал, термос, судочок з перекусом, змінне взуття, блокнот, олівці і ще щось. Уже й не пригадаю, − Даринка проводила детальний опис вмісту свого рюкзака.

− А чому змінне взуття в класі не залишаєте? − поцікавилась вчительки.

Про ось те ще щось Мілана вирішила промовчати, тільки посміхнулася про себе. В її сумочці теж були необхідні речі і ще щось, про що могла й не пам'ятати. Ревізію проводила тільки на вихідних. За весь робочий тиждень там назбирувалося чимало записок, додаткових ручок для забудьків, сувенірчиків від учнів на зразок чарівного камінчика чи її портрет на клаптику паперу.

 − А в тебе, Софійка, теж завантажений наплічник? − Мілана при нагоді виводила дівчинку на діалог, щоб додати тій сміливості.

− Не дуже. Просто такий великий, − учениця притисла до себе сумку. − Він зовсім не важкий.

− А навчатися у шостому класі складно? − навмисне повернулася до Софійки, щоб отримати відповідь саме від неї.

− Нормально.

− З домашнім завданням бувають труднощі?

− Та ні.

− А вистачає часу для гри на вулиці?

− Ми з нею щодня виходимо на вулицю. От приїдемо зараз додому. Швиденько поїмо, зробимо уроки і підемо гуляти, − Даринка перейняла на себе роль відповідача.

 − Так. Але гуляємо не довго. Ще мамі вдома допомагати, − Софійка доповнила подругу.

− Це добре. Потрібно гуляти, щоб здоровішими бути. І батькам допомога ваша необхідна.

Цікаво, а її донечка буде такою жвавою як Даринка чи сором'язливою як Софійка? А якщо син?

Андрій завжди говорив, що першим має бути хлопчик − захисник родини. А тоді вже дівчинка-красуня. А потім ще двоє. Чоловік мріяв про велику родину. В сім'ї був єдиною дитиною. Мілані пощастило мати сестру. Хоча їй як старшій перепадало за обох, особливо за пустощі Зорянки. А тепер не можуть натішитися одна одною. Сім'я має бути великою. Щонайменше двоє дітей. А там як Бог дасть.