Олена Воля - І буде життя, Олена Воля

Середина березня потішила теплом і рясними опадами, тільки уже без снігу. Природа поступово прокидалася. Весна повноцінно заявляла про свою пору.

Останній тиждень перед канікулами просто мчав з дня у день. Принаймні так здавалося Мілані. Тільки от почувалася вона якось дивно. Швидко почала втомлюватися. Ні, досить уже перевантажувати себе. Потрібно більше відпочивати, інакше приїде до коханого як вижатий лимон. А от лимона їй уже кілька днів не вистачало.

Весняний авітаміноз − такий висновок зробила Зорянка, коли вони розмовляли з нею востаннє. Попити вітаміни, відпочити, більше прогулянок − все налагодиться.

В четвер на уроці ледь не зомліла. Опалення ще не відключили, а коли сонце під обід поверне на вікна її кабінету, то учні ледь до футболок не роздягаються. В шкільній їдальні зазвичай готують дуже смачно, але сьогодні щось усе було 63вчительці не до смаку. Це їй не подобалося і починало хвилювати. Не вистачало ще захворіти перед самим від'їздом.

− Слухай, Мілана, ти останнім часом якась бліда. У тебе все гаразд? Може, хвилюєшся перед поїздкою, − колега Світлана додала ще більше сумнівів.

− Та ні. Забігалася за цих пару тижнів. Ти ж знаєш, що хочу всю роботу з канікул завершити передчасно. Сьогодні і завтра гарненько відпочину і прийду в норму, − Мілана швидше намагалася переконати себе, ніж подругу.

- А знаєш. У мене ще є одне припущення, − Світлана нахилилася ближче і прошепотіла, − а може ти вагітна?

− Ні! − Мілана навіть захитала у відповідь головою.

− Впевнена? 

− Не знаю. Точніше я про це не думала.

Здогадки подруги мали підстави виявитись реальністю. Була затримка в кілька днів, але все це списувалося на перевтому. До лікаря поїхати завтра? Але це до міста доведеться добиратися після уроків. Просити Артема, щоб відвіз? Все це якось не на часі. Не по плану...

− Купи в аптеці тест. Принаймні будеш мати хоч якесь підтвердження. Якщо результат позитивний, поїдь вранці до лікарні. Завтра останній день навчання, зможу тебе підмінити, − Світлана наполягала на своєму.

− А може я вже після приїзду цим займуся?

− А може лікар тобі щось випише і ти уже почнеш пити вітамінки, − подруга уміла переконувати.

− Завтра у мене тільки три уроки. Журнали позаповнювала. А якщо потрібно, то заїду після лікарні і допишу пропуски.

По дорозі в аптеку Мілана ледь не ворожила на пальцях. Сказати Андрієві чи не говорити? Все остаточно з'ясувати, а тоді подзвонити чоловікові? Або все розкаже при зустрічі. Та вона ще сама толком не впевнена. Для чого підганяти події?

Зробити тест вирішила вдома. Попереду мала ще два уроки. Варто зосередитися на робочому процесі. Все інше обміркує в спокійній атмосфері.

У будь-якому випадку завтра поїде до лікаря. Важливо з'ясувати, що зі здоров'ям. Раніше подібних проблем не виникало. Їй всього лиш двадцять сім. Молода, енергійна жінка. Іноді буває застуда, але то лише легкі прояви. Останні два роки були важкими і фізично і психологічно. Невже її енергетичний ресурс виснажений аж до такої міри? Або це справді вагітність. Тоді все логічно пояснюється. І тепер вона точно буде уже не сама. Але ще рано про це думати. Скоро все з'ясується.

− До побачення, Мілана Романівна, − десятикласники швиденько виходили з кабінету.

Закінчилися уроки і шкільний автобус уже стояв біля майданчику. Це був другий рейс, заключний. За першим відвозилися учні молодших класів. В кількох сусідніх селах закрили вже й початкові школи, тож дітей на підвезення стало більше.

− Ви їдете з нами? − запитала у вчительки учениця, яка виходила останньою.

− Так, Марино. Скажи, будь ласка, водієві, що я за декілька хвилин підійду.

Мілана інколи залишалася ще на годину-дві у школі, щоб перевірити учнівські роботи, налаштувати програми на комп'ютерах або щось інше із дуже нагального. Але сьогодні не мала ні сил, ні бажання сподіватися на попутний транспорт. Це ж потрібно було ще хвилин п'ятнадцять аби вийти на головну дорогу. Ні, сьогодні точно поїде з комфортом. Шкільний автобус був переповнений. У шестикласників теж було сім уроків і вони їхали другим рейсом. Вмощувалися тісненько: по трьох на два сидіння. Рюкзаки у кожного нічогенькі − ще пів школяра. Але всіх розмістили, щоб жодного стоячого пасажира.

Мілана зайшла останньою. На передніх сидіннях вмостилися дві шестикласниці. Вони навмисне притримали місце для улюбленої вчительки і нікого третім до себе не брали. Хоча ніхто й так не сідав, там по замовчуванню місця для вчителів. Крім Мілани Романівни було ще два вчителі, які доїжджали шкільним автобусом. Але сьогодні вони не мали останніх уроків і раніше дісталися додому.

 − Красуні, хто з вас сяде мені на коліна? Так буде нам зручніше вмоститися, − звернулася Мілана до дівчаток.

− Ми з Софійкою помістимося на одному сидінні. Нам зручно, − запевнила вчительку жвава Даринка.

Софійка і Даринка жили у тому ж селі, що й Мілана Романівна. Вони при нагоді старалися сідати поруч зі своєю вчителькою. Даринка була веселою на вдачу і любила поговорити про все на світі. Софійка зазвичай мовчазна і сором'язлива. Наче й різні, а подружками були ще з дитячого садочка.

− Давайте мені хоча б свої сумки. Вони більші за вас. Ви що там носите? − Мілана хотіла компенсувати дівчаткам незручності.