Анастасия Хэд - Ходімо зі мною, Анастасия Хэд

– Я тебе не боюся.

– Ой, справді? – вона грайливо крутанулася, розкидавши довгу спідницю, мов віяло.

– Ну, раз ти такий хоробрий, так і бути – допоможу тобі. Лягай спати, а зранку всі вівці будуть цілі.

Я здивовано подивився на неї.

– Не переймайся, даю тобі своє чесне слово. Але буде одна умова: не розповідай про мене в селі, не хочу, щоб на мене влаштували полювання.

– Не розповім. Даю тобі своє чесне слово.

І вона зникла. Вранці все було так, як казала Ульдра. Отара була ціла, і ми благополучно дісталися додому. Я, звісно, отримав прочухана від батька, але все одно відбувся легко. А про Ульдру в селі нікому не розповідав, за що вона нагородила нас найкращою худобою в селі. Ягнята – красені, корівки – з найбільшими надоями в окрузі. Щоправда, корови тоді всі народжувалися безрогими.

Томас закінчив свою казкову історію, і ми розійшлися по наметах.