MarVit - Назустріч долі , MarVit

Наступні дні минули в напрузі, але стан Данила поступово покращувався. Температура знизилася, лікарі говорили, що криза минула, і хлопчик нарешті почав виглядати краще. Артем майже не покидав лікарню, весь час був поруч. Він приносив йому книги, розповідав цікаві історії, допомагав Вірі, коли вона засинала прямо в кріслі біля ліжка сина.

Одного ранку, коли сонце вже починало наповнювати палату м’яким світлом, Данило поворухнувся і відкрив очі. Його погляд був ще слабким, але в ньому з’явилася усмішка, коли він побачив Віру та Артема.

– Мамо… – прошепотів він, а потім перевів погляд на Артема. – А ти знову тут?

Артем усміхнувся і легенько стиснув хлопчикову долоньку.

– Так, я тут.

Данило задумався, ніби щось аналізував у своїй маленькій голові.

– А ти завжди будеш тут? – несподівано запитав він.

Артем відчув, як серце стиснулося. Він подивився на Віру – вона з тривогою чекала його відповіді.

– Якщо ти не проти, я хочу бути поруч, – відповів він нарешті, вдивляючись у ці знайомі очі, які тепер здавалися ще ближчими.

Данило повільно кивнув і заплющив очі, ніби роздумував над цими словами. Віра провела рукою по його волоссю, а потім тихо піднялася з крісла.

– Вийдемо на хвилинку? – запитала вона Артема.

Вони залишили палату і вийшли в коридор, де було трохи більше простору для розмови. Віра виглядала виснаженою, але в її очах було щось ще – хвилювання, яке вона ніяк не могла приховати.

– Він дуже швидко до тебе звикає, – сказала вона тихо.

Артем провів рукою по обличчю.

– Я сам не знаю, як це сталося. Але я не хочу від нього відмовлятися. Я не хочу повторити своїх помилок.

Віра стиснула губи, її очі наповнилися емоціями.

– Ти точно цього хочеш? Це не просто гра, Артеме. Він прив’яжеться до тебе, він чекатиме тебе кожен день. Якщо ти потім підеш, це його зламає.

Артем подивився на неї довгим, уважним поглядом.

– Я не піду. Я хочу бути частиною його життя. Якщо ти дозволиш…

Її руки стиснулися в кулаки, наче вона намагалася стримати сльози. Вона не була готова до цього, не знала, як знову впустити його в своє серце. Але зараз не це було важливо. Головне, що Данило мав шанс мати батька.

– Добре, – тихо сказала вона. – Але будь ласка, не роби йому боляче.

Артем не відповів – він просто обережно взяв її за руку, як колись давно. Віра не відсторонилася.

Це був лише початок нового шляху.