Тетяна Гаркуша - Вуаля маля, або Пологи по-київськи, Тетяна Гаркуша

Логічно проситься: відпусти! Іди! Ну, не можеш ти більше любити, то не треба себе силувати. Як не хочеш їсти – не їж. Навіщо його пхати, коли воно звідти?

П’ята річниця. Яна святкує (?) її сама. Саша лежить на дивані в кімнаті. Він не схотів. Святкувати. Не схотів по вино піти. Накричав через якусь дрібницю, конструктивної розмови навіть на побутові теми не вийшло. А який день!.. Яна купила вино. Мовчки. Страждаючи. Тягнучи тютюновий дим. (Ніби він може щось вирішити.) На 35-му році життя спробувала курити. Нібито куріння щось може лікувати…. Але всі так. От і вона…

Зайшла мовчки у квартиру. Не було сил. Діти повибігали до неї, в темряву коридору.

– Мама! Мама!

І донечка плаче вже… Що мама не відповідає… Відчула, як важке серце мами тисне мовчанням у її маленькі груди. Побігла. До нього.

– Тату! Ти нас образив, – схлипує.

– Чим?

– Своїми криками.

Дитина в чотири роки все зрозуміла. І все виклала на пальцях.

Хотіла купити винчик відсвяткувати річницю, а вийшло, що сама на кухні заливала біль.

Ми всі з кимось танцюємо своє життя. Часом це люди, з якими у нас взаємність. І танець виходить розкішний, розквітчаний. Але частіше – це невзаємні люди. Яких доводиться тягнути на собі, або навпаки – виснути на них, щоб вийшов якийсь спільний рух разом.

Яна все не знає, як вчинити. Вона розуміє, що мусить зробити вибір. Але досі не вирішила. Сама не витримає. А з кимось… Вдруге одружуються або дуже сміливі, або дуже дурні. І Яна поки не знає, до яких належить вона.

Я взяла Яну за руку і поглянула їй у вічі. Вона була смілива, не зважаючи на все пережите нею.

– Яно, я не в праві щось радити. Кожна людина обирає сама, – сказала я. – Однак те, що я бачу, має вас підбадьорити. Найгірше – позаду. Ще трішки лишилось потерпіти, і скоро все зміниться. Вибір за вас зробить сама доля. Ви дуже сильна і мужня. Все у вас буде добре.

– Дякую, – засяяла вона усмішкою, що нагадувала сонячне світло після потужної зливи. – Я дуже сподіваюся на це. А вам бажаю – легкого закінчення пологів.

– Дякую, – сказала я, дивлячись на Яну, яка поквапилась до виходу. Мене знов накривали перейми.