Олександр Корман - Любисток - українська квітка, Олександр Корман

Взагалі культура їсти з макітри в селі мала свої особливості. Дідусь, коли він зі своїми дітьми їв, мав одну характерну процедуру, коли за столом кепкували чи сварилися. Він брав свою ложку і демонстративно її облизував, це був знак приготуватися, а розбишакам  час швидко виправитися. Ті, хто не виправляли своєї поведінки, отримували від діда цією ложкою по чолу.  І поки дитя плакало, інші діти швидко їли, бо їм діставалось більше їжі. Тому мамині старші брати часто навмисно провокували молодших, щоб тих покарав дід, а їм більше дістанеться. Харчуючись у нас дома, теж треба було бути уважним за столом.

Кожні такі посиденьки нашої близької родини обов'язково підтримувалась "викиданням сільського сміття". Пліткували про спільних знайомих годинами. Лилося настільки багато бруду, наче знову це сміття висипається з хати на дорогу в селі. Ці вже люди жили в місті, натомість село продовжувало іще жити в них.

Але з іншого боку, все очевиднішою стає відмінність села та міста. Приїжджаєш якось у більш дорослому підлітковому віці до бабусі з дідусем, більш розумний, більш начитаний, і задаєш бабусі питання:

- Бабуся, а які у вас плани на життя?

- Всі мої плани, Сашко, на подвір'ї бігають. Я йду на двір, а там свині не годовані, корова не доїна, от і всі мої плани на кожен день.

- Бабуня, а коли у вас депресія, що ви робите?

- Це у вас городських депресія, бо вільного часу багато. От і лізе дурне в голову. А у нас в селі немає депресії.

Так і живемо.