Олександр Корман - Любисток - українська квітка, Олександр Корман

Коли я уявив собі це мале зашмаркане дитя, яке сидить на сонці та порпається в хлібині, перемішаною з дитячими соплями, сечею та калом, і все це їсть. Плаче, кличе на допомогу, його ніхто не чує. Комахи лазять по тілу й жалять, і він залишається один годинами. Ця картина розірвала мене з середини. Вже татове життя в одному образі. Це додало ще більше пустоти в мою душу, а також провину та сором, які доїдали мене.

В мене почалась затяжна депресія з суїцидальними думками. Треба було якось жити далі. І мене запросили до одного з угруповань. Я пішов займатися кікбоксингом, і у мене й тут добре виходило. Мені пророкували велике майбутнє атлета. Але череда подій на мене сильно вплинула. Спочатку я ледь не вбив людину під час розбірок, влучив за міліметр до скроні. А також в мене стріляли майже в упор, натомість пуля якимось дивом, пролетіла під рукою біля печінки. В мене з’явилось стійке відчуття, наче зашморг навколо моєї шиї стягується і скоро може статися щось дуже погане. В мої вісімнадцять я повністю втратив сенс життя. Я втратив себе. Я не знав чого ж я хочу і хто я такий.

Коли я знаходився на межі, до мене прийшов Бог. І там, всередині затяжної депресії і панічної атаки, промовив до мене: «Місія людини на землі - любити людей». Ця «зустріч» з Богом вдихнула в мене сенс життя - любити людей. Тому що любов не чинить зла, не шукає тільки свого, не поводиться нечемно й не думає лихого, любов вірить і сподівається на добре, вона може терпіти і бути милосердною. Саме тому в серці кожного українця росте квітка любові, яка ріднить нас з нашими предками та нащадками, ріднить між собою, як один великий кущ любистку, посіяний Богом на українській землі. Вона насаджується Господом, але доглядати її і відповідати за те, що вродить, має кожен господар на землі.

Кінець